Жовтень 2, 2022

Виставка живопису Бориса Гуменюка «Квіти Донбасу»

В Національному музеї літератури України відбулося відкриття благодійної виставки «Квіти Донбасу», присвяченій творчій діяльності художника й поета Бориса Гуменюка. Це воїн, для якого війна з московією почалася у 2014 році у складі добровольчого батальйону «ОУН». Після 24 лютого він вступив до лав ЗСУ, продовжуючи боронити українську землю від підступного ворога.

IMG_8789

001 Афіша Гуменюк

Про особистість поета-художника Б. Гуменюка слово виголосив його побратим по поетичному цеху Іван Андрусяк, відзначивши різнобічність таланту, неповторність художнього світу митця і воїна. Експоновані роботи писались упродовж останніх 5-ти років. Чорно-червоні барви війни надавали його віршам зболених емоцій, а картини у художника – життєствердні, оптимістичні, бо таким він хоче бачити світ після кривавості і жорстокостей війни. Основна їх тема – війна на Донеччині очима солдата, бо саме там пролягав його бойовий шлях. Митець звертається до теми покинутої, забутої землі, що потерпає від крові, вибухів, викликаючи у глядача почуття болю, тривоги. Не втрачає художник і оптимізму, звертаючись до зображення квітів, що стають у його роботах символом надії, розквіту.

003 IMG_9008 IMG_8625

Своє бачення художнього світу Б. Гуменюка представив у своєму слові український літературознавець Ю. Ковалів. Окрім візуального ряду, учений вловив у роботах воїна-художника глибокий філософський підтекст, його специфічно маскулінний погляд на світ, що проступає і у кольористиці, і у експресіоністичній манері письма.

IMG_8916 IMG_8919 IMG_8922 IMG_8923

Підтримати свого побратима і друга прийшли його бойові друзі письменник, журналіст Сергій Пантюк, режисер, фронтовик Юрій Пупирін; письменниця Тетяна Шептицька, письменник, журналіст, Голова ОУН Богдан Червак.

На виставці вперше експонуються картини з приватної колекції митця, написані в період 2014-2022 рр. Це численні пейзажі та натюрморти, що є рефлексією на російсько-українську війну. Куратор виставки – Стефанія Андрусяк. Відео відкриття виставки за посиланням: https://youtu.be/loj7oEMdYm8

Зібрання завершилось читанням вірша Б. Гуменюка «Заповіт» у виконанні актриси театру української традиції «Дзеркало» Анни Коваленко, який є знаковим для поета і набуває особливої ваги у часи, коли вирішується доля рідної землі..

ЗАПОВІТ

Сьогодні знову копаємо землю

Цю нена́висну донецьку землю

Цю черству закам’янілу землю

Тулимося до неї

Ховаємося в ній

Ще живі

Ми ховаємося за землю

Сидимо в ній тихо

Наче малі діти за маминою спиною

Ми чуємо як б’ється її серце

Як вона втомлено дихає

Нам тепло й затишно

Ще живі

Завтра ми вже будемо мертві

Може багато з нас

Може всі

Не забирайте нас із землі

Не відривайте нас від матері

Не збирайте на полі бою наші рештки

Не намагайтеся наново скласти нас докупи

І – благаємо вас – ніяких хрестів

Пам’ятних знаків чи меморіальних плит

Нам це не треба

Адже це не для нас – для себе

Ви ставите нам величні пам’ятники

Не треба ніде карбувати наших імен

Просто пам’ятайте:

На цьому полі

У цій землі

Лежать українські солдати

І – все

Не віддавайте нас батькам

Не хочемо щоб батьки бачили нас такими

Нехай батьки запам’ятають нас малими дітьми

Неслухняними хлопчиками

З рогатками і синцями на колінах

З двійками у щоденнику

З повною пазухою яблук з сусідського саду

Нехай батьки сподіваються що ми колись повернемося

Що ми десь є.

Не віддавайте нас дружинам

Нехай кохані запам’ятають нас красенями

Такими які подобалися багатьом дівчатам

А дісталися їм

Нехай вони запам’ятають наші гарячі губи

Наш гарячий подих

Наші палкі обійми

Нехай вони не торкаються нашого холодного чола

Наших холодних вуст

Не віддавайте нас дітям

Нехай діти запам’ятають наші теплі очі

Наші теплі усмішки

Наші теплі руки

Нехай діти не торкаються тремтячими губами

Наших холодних рук

Ось в цих окопах

Які сьогодні для нас тимчасове житло

А завтра стануть нашими могилами

Поховайте нас

Не потрібно прощальних промов, −

У тиші яка настає після бою

Це завше виглядає недоречно

Це наче штурхати загиблого воїна

І просити щоб той встав.

Не треба панахид

Ми й так знаємо де тепер буде наше місце

Просто накрийте нас землею

І – йдіть

Було б добре як би на тому місці було поле

Колосилося жито

Щоб жайвір у небі

І – небо

Багато неба –

Ви можете собі уявити якій хліб родитиме поле

Де лежать бійці?!

(На пам’ять про нас їжте хліб з поля

Де ми полягли)

Було б добре якби на тому місці були луки

І багато-багато квітів

І бджола над кожною квіткою

Щоб надвечір приходили закохані

Плели вінки

Кохалися до ранку

А вдень щоб приходили молоді батьки

З малими дітьми.

(Не перешкоджайте дітям приходити до нас)

Але це буде завтра

А сьогодні ми ще копаємо землю

Цю дорогу українську землю

Цю солодку ласкаву землю

Пишемо гуртом саперними лопатками

На її тілі

Останній вірш української літератури.

Ще живі

Борис Гуменюк

 IMG_8651 IMG_8654 IMG_8663 IMG_8666 IMG_8684 IMG_8700 IMG_8721 IMG_8728 IMG_8840 IMG_8859 IMG_8867 IMG_8873 IMG_8877 IMG_8889 IMG_8905 IMG_8916 IMG_8927 IMG_8936 IMG_8944 IMG_8961 IMG_8969 IMG_8974 IMG_8987