Грудень 28, 2021

Світлини Дніпрової Чайки

Нині пересічним українцям маловідомі  ім´я  та доробок  української письменниці, перекладачки, фольклористки, педагогині, громадської діячки Людмили Василевської, відомої в літературі під псевдонімом Дніпрова Чайка (1861-1927). А їй судилося ввійти  в літературу і зайняти в ній гідне місце в час, коли жили і творили такі  трудівники на ниві культури й велетні духу як Б. Грінченко, Леся Українка, А.Кримський, Д.Яворницький,  І. Франко,  Софія Русова, , М.Старицький,  М.Заньковецька, М. Коцюбинський , Олена Пчілка та ін.

001

Творча  спадщина Дніпрової Чайки за обсягом невелика, але  водночас різножанрова та тематично розмаїта. Більша частина – поезії, в яких вирують почуття, думки, настрої авторки. Втім  її улюбленим жанром  була мала проза. У 1919 р. вона  писала: «Як стріне і як судитиме нинішня публіка все зібрання моїх писань – це її діло, я-ж скажу, що як мої мініатюри були моєю втіхою, художньою насолодою, так оці прозові були тим «не можу мовчати», що примушувало хапати перо серед глухої ночі й записувати те, що життя викидало на очі та клало карби на душу». На повний голос Дніпрова Чайка заявила про себе  у новому жанрі в українській літературі – поезії в прозі чи ритмізованій  прозі. Її «Морські малюнки» (1889) позначені не лише новою морською тематикою, а й романтичністю та ліризмом.

Відома Дніпрова Чайка і як дитяча письменниця. Головна ідея її творів для дітей – перемога добра над злом.

Існує думка, що літературний  псевдонім  обрала собі чи то пов’язаний з місцем проживання в селі поблизу гирла Дніпра, де багато чайок, чи  з народної пісні, яку часто співав батько (речі, у її власній однойменній мініатюрі також йдеться про дівчину-чайку). Пісні Дніпрова Чайка  дуже любила. У с.Королівка (на Київщині), куди родина переїхала після заборони у 1889 р. її чоловікові     Феофану Василевському проживати в Херсоні,  вона  записувала  народні  пісні. Дружні стосунки єднали письменницю з Миколою Лисенком. Для нього вона написала лібрето дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький» та «Зима і весна», з її голосу  композитор записував народні пісні, створив також низку романсів на її вірші.

Серед матеріалів, що висвітлюють життєвий і творчий шлях Дніпрової Чайки,  у музейній колекції маємо дорогоцінний скарб: автографи, книги з першими публікаціями творів письменниці, меморії та 55 світлин. Серед них: двадцять – фото самої Дніпрової Чайки, тридцять чотири – портрети родичів та  фотографія першого встановленого на її могилі  пам’ятника. Всі світлини ‚ крім останньої з названих, були передані  до музею  правнучкою письменниці -  О.Г.Дроб’язко. Разом з ними  вона подарувала музею і три автографи письменниці. Переважна більшість світлин – роботи професійних фотографів, виконані у Києві, Херсоні, Одесі, Олександрівську (нині Запоріжжя), Бахмуті (нині Артемівськ), Нижньому Новгороді. Вони в паспарту із зазначенням прізвища фотографа, міста, з фірмовим штампом фотомайстра на звороті. Є світлини на поштових листівках. Десять фото – аматорські, чотири – фотокопії. На деяких (на жаль, не на всіх)  на звороті чорнилом, олівцем або тисненням  зазначено рік. На інших не вказано не лише дати, а й міста. На звороті багатьох фото є пізніші приписки олівцем, які пояснюють, хто на світлинах.

Найперше про фотопортрети Дніпрової Чайки. За ними можна простежити її життєвий шлях від дитинства до зрілого віку. Впадає в око, що на світлинах вона часто з книгою в руках. Навіть на фото, де в кадрі трирічна дівчинка у білому платтячку, вона поряд зі столиком з книгами. Можливо, це була ідея фотографа, але і на пізніших фото, скажімо , періоду навчання в школі Михайлівського жіночого монастиря в Одесі та приватній жіночій гімназії О. В. Піллер майбутня письменниця також з книгою в руці, як і на фото з подругами гімназистками 1879 року. Власне, читати вона любила з дитинства, ще в роки навчання в гімназії вивчила кілька іноземних мов, читала улюблених письменників в оригіналі, сама почала писати вірші. Літературна діяльність Дніпрової Чайки розпочалась саме  в гімназії. В 1885 р. в одеському українському альманасі «Нива» були опубліковані її перші твори. В подальшому вона друкувала свої твори у Галичині (в альманасі «Перший вінок», журналах «Правда», «Зоря», «Дзвінок»).  Одним із перших  талант письменниці помітив   Іван Франко. Він стежив за появою її нових творів, писав про них, а  декілька творів  письменниці помістив в упорядкованій ним книзі  «Акорди: антологія української лірики від смерті Шевченка», яка охоплює півстоліття розвитку української поезії та включає  близько сотні імен.

002 003

Цікаве фото 1882 року. На ньому Дніпрова Чайка – вчителька. За кілька років до того майбутня письменниця  закінчила одеську  гімназію і усупереч волі батьків  здійснила свою мрію:  розпочала педагогічну діяльність – спочатку як приватна вчителька, потім працювала в сільських школах Херсонської губернії, пізніше на Одещині, в Бессарабії. У 80-х роках вона брала участь в учительських з’їздах у Херсоні, в  Одесі та Олешках. Тоді й було зроблене це фото. На звороті  автограф: «10 августа  1882-го Въ память съезда  учителей и учительниц въ Алешкахъ». На фото вона з коротким волоссям, у світлій сукні з довгим ланцюжком на шиї, один кінець якого закладений за застібку сукні, на ньому, ймовірно,  лорнет, що зараз також зберігається у музеї. Цим лорнетом Дніпрова Чайка користувалася все життя, потім він зберігався у її дочки Оксани.

004

Багато фотографій Дніпрової Чайки з родичами. Це й зроблені в різний час світлини з дітьми: Оксаною, В’ячеславом і Наталею, фото з сестрою Марією та онукою Галею, серед рідних на ковзанах та інші. На світлинах Дніпрова Чайка завжди з простою зачіскою, у скромному ошатному вбранні – сукнях (здебільшого темного кольору) зі стоячим коміром, іноді оздобленим білим мереживом. Зі спогадів її сучасників знаємо, що письменниця була не лише  талановитою, а й дуже скромною, сердечною, щирою, життєрадісною людиною.  Про її скромність свідчить і той факт, що свої твори завжди підписувала псевдонімом і ніколи не розкривала справжнє ім´я. У листі до С.Єфремова  писала: «Вважала свою діяльність на літературному полі за мікроскопічно малу і не варту, пильно оберігала свого псевдоніма до останку…». Справжнє її ім‘я зрештою було розкрито без її відома.

005 006 007

В колекції  кілька фотографій  батька – сільського священника Олексія Березіна, матері – Наталії Березіної, чоловіка Дніпрової Чайки  – Феофана Василевського, дітей, онуків, зятя. Кілька найцікавіших, на наш погляд, світлин Дніпрової Чайки нині знаходяться в постійно діючій експозиції музею поряд з її  творами та особистими речами.

 008 009 010 011