Грудень 10, 2021

Унікальний рукопис П.Куліша «Переднє слово»

У фондах  музею зберігається рукопис «Переднє слово» за підписом «П.Казюка». Цей експонат надійшов до музею в кінці 1986 року. Текст написаний дрібним почерком на цупких нестандартних аркушах (3,5 стор.) паперу розміром 35-27см. з незначними правками. Добре відомо, що псевдонімом «П.Казюка» підписував свої україномовні статті П.Куліш.

IMG_7573_нов

 Наводимо основні тези статті. Отже:

«Страшно нам озиратись на ті часи, як наша Українська народність зовсім була занепала… Замість словесности, пійшли було по Вкраїні бурсацькі віршування про Адама, про пекло и про всяку всячину Біблійну.., аж поки всіх тих віршомазів заломив Котляревський, прибравши Троянського Енея в нашу одежу, панам та полупанкам на регіт; а замість голосних, любих наших пісень, повелись були придуркуваті якісь романси, панночкам та попівнам на втіху.  (…) і … той … хто зріс у панському будинку … забув, що-то таке живий люд Український із живим і здоровим смаком своїм.

 Прокинулась наша мати од тяжкого сну свого.., прислухалась небога, аж уже й по селах верещать, замість рідних пісень, не знать по якому. Зараз вона завела по-старосвітській, і що найрозумнійші були люде, ті до рідних пісень верталися. У тих бо піснях душа народна обізвалася, велика й свята душа, вона до нас, наче с того світу, загалосила і про наших предків нам животворню повість оповідала.

Чи так же то зразу всі той голос і зрозуміли? Де ж бо… Спасибі йому, оглянувсь на наш жаль Андрій Маркович та десятків зо два й положив на ноти так, як ми їх співаємо… То чоловік з головою!  (…) то ми й бачимо і радіємо душею, що ті ноти боронять усякого от хиби. От же ж, допомагаючи нашій народності Українській над чужоземством по Вкраїні гору брати (надумались ми, невеличкою громадою, випустили десятків з пять, чий більш, пісень наших рідних з голосами, та й вклонилися тому ж таки Андрію Маркевичові, а він, дякувати йому, й послухав. От і виходить первий десяток добрим людям на втіху, дівчатам до любого повабу, а молодим козакам до залицяння».

IMG_7574_нов

Рукопис не датований, але час написання  можна визначити за виданням «Українські пісні з голосами» (Петербург, 1861), у якому була надрукована стаття «Переднє слово» з вихідними даними: «18 февраля, 1861, С.Петербург».

 При звірці  музейного рукопису «Переднє слово»  з друкованим текстом бачимо, що  опублікована вона практично без змін, з незначними редакторськими правками. За життя П.Куліша «Переднє слово» друкувалася лише один раз, посмертно – жодного.

Ця збірка містить 10 пісень, поданих за тематико-соціальним принципом: «дві пісні козацькі, дві чумацькі, дві бурлацькі, дві жіноцькі й дві дівоцькі», представляючи, таким чином, у творчо-пісенному вияві соціальний зріз тогочасного суспільства, чим означували національно-ментальне буття  українця.

Книга «Українські пісні з голосами» зберігається у НБУ ім. В.І.Вернадського в єдиному примірнику, переплетеному у конволют з 16 іншими виданнями. Судячи з розміру і паперу досить низької якості, це був так званий «метелик» видавця книг для народу за власний кошт  Д.Каменецького, видрукований у «Типографії П.А. Куліша». Д.Каменецький, очевидно, робив це з величезним задоволенням, адже був, за свідченням сучасників,  великим шанувальником народних пісень та й сам знав їх масу та дуже красиво і задушевно виконував. І, може, під впливом цього видання підготував до друку кілька власних збірочок зі своїми улюбленими  народними піснями.

Порівнюючи видання «Українські пісні з голосами»  із збірками перших фольклористів – М.Церателєва, І.Срезневського та А.Метлинського, які друкували свої тексти народних пісень без  нот, можемо говорити про переваги  Кулішівського видання. Втім до нього М.Максимович свою другу збірку «Украинские народные песни» 1834 року опублікував з додатком: «Голоса украинских песен». Видані ним до 25 текстів народних пісень ноти,  визначили єдино правильний і науково обгрунтований  принцип  популяризації народних пісень. Слідом за ним пішов великий шанувальник народного співу М.Маркевич (згаданий Кулішем у статті «Переднє слово», до речі, син відомого поета М.Маркевича, автора знаменитої і досить популярної 5-томної «Історії Малоросії» (1842-1843)). Його фольклорний збірник «Собрание малороссийских песен» вийшов 1840 року.

П.Куліш, готуючи до друку збірку «Українські пісні з голосами» 1861 року також обрав цей шлях. Хоча проект народної пісні «з голосами»  П.Куліш намагався втілити ще трьома роками раніше. У другому томі видання «Записок о Южной Руси» (1858, с.209) він друкує ноти до  25 народних пісень під заголовком «Малороссійскія народные песни, положенные на ноты для пения и фортепьяно Андреем Маркевичемь». Варто зазначити, що народні тексти двох Кулішевих збірок не повторюються, окрім однієї дуже популярної пісні – «Ой місяцю, місяченьку, не світи нікому…».  До кожної з них, як уже зазначалося, автор подає ноти, вже тоді сповідуючи принцип, який згодом проголосить у статті «Переднє слово»: «… ті ноти боронять усякого од хиби».

Про свою закоханість у народний спів П.Куліш писав не раз.  Так, у листі до І.Срезневського (10.12.1845) наголошував: «Я песнями занимаюсь с благовением: ни один стих, ни одно особенное слово не будет в моём издании потеряно. Я отмечаю, кто и где записал, чтоб представить самый точный источник для изучающих народную поэзию и украинский язык. Где только могу, буду делать исторические, топографические и другие примечания». А про пісню «Ой не літай, стара утко, до озера воду пити»  писав: «Превосходная вещь! Чудо! Чудо! Что за совершенство! Что за прелесть поэзии!». Подібних відгуків можна навести чимало.

Українська пісня була дуже важлива для  П.Куліша і в особистому житті. Складається враження, що одружився він з Олександрою Білозерською ще й через те, що вона, як і вся її велика родина, кохалася у піснях, знала їх  величезну кількість і вміла їх напрочуд гарно співати. І вочевидь, перебуваючи на засланні, Куліші не раз рятувалися від холоду  чужоземної Тули чудоспасенним співом.

IMG_7577_нов

Тож повернувшись із заслання,  Куліш почав думати про нові фольклорні збірки, де  народна пісня була б представлена  у нероздільній єдності з народним мелосом. Він добре усвідомлював, що збереження української нації неможливе без українізованих панівних верств населення. Культурник П.Куліш намагався здійснити це просвітницьким шляхом, шляхом повернення  зрусифікованих та морально здеформованих «малоросів» до  народнопоетичних витоків, увівши звучання народної пісні, її мелос у панські салони (бо «…як даси йому ноти, то й той мусить по-нашому голос ізводити» та й зрозуміє «… що ось мовляв, де вона народна муза Українська»),  що було, по суті, в ті часи – часи втрати духовних цінностей – націотворчим чинником.

Отже, рукописна стаття «Переднє слово» – це передусім теоретичне обгрунтування нових ідей П.Куліша. Його заслуга полягає в тому, що П.Куліш був першим фольклористом, хто через патріотичний та естетично-довершений текст пісні та її мелос намагався  дати  якомога повніший образ нації, прагнучи українізувати та естетизувати середні та панівні класи як паритетно культуротворчі.

 

Галина Юсин
завсектором