Жовтень 3, 2018

«Апостол» у фондовій колекції Національного музею літератури України

Грабова Ніна,
головний зберігач

У Національному музеї літератури України на сьогодні налічується понад 97 тисяч експонатів. Серед експонатів основного фонду цінним скарбом у групі «Книги» є стародруки. Це переважно духовна література, яку складають требники, євангелії, ірмологіони (крюкове письмо), трифології, октоїни, канони, святці. З-поміж літератури такого гатунку виділяємо унікальну книгу – «Апостол», що значиться у музеї за номером КН-9331 К-5367.

Òàìàðà Ñèäîðåíêî,

Примірники «Апостола» зберігаються в книгозбірнях Києва, Львова, Харкова, Дніпропетровська, а також Білорусі, Польщі, Болгарії, США та інших країн.

На час придбання наш примірник «Апостола» вважався 86-м. Закуплений у Ніколайчука Івана Арсеновича 27 березня 1984 року вартістю 1490 крб., відреставрований кустарним способом: сторінки обрізані і пофарбовані у малиновий колір, оправа виготовлена з чорного дерматину, застібки – шкіряні із залізом. Дев’ять відсутніх сторінок замінено рукописною копією під шрифт стародруку. Відсутні були і такі гравюри: герб Хоткевича, видавнича марка Івана Федорова, а також два останніх аркуші та геральдичне дерево, яке мало бути на останній сторінці. Розмір «Апостола» – 24,5х17х5,5 см.

7 вересня 1984 року «Апостол» було передано на реставрацію до Національного науково-дослідного центру України і повернуто після неї 15 липня 1993 року. Книга оправлена в товсту шкіряну палітурку темно-коричневого кольору з бетово-зеленавими розводами. На верхній кришці палітурки – бліндове тиснення двох прямокутних рамок, на нижній – трьох. Корінець у місцях кріплення прошиву має чотири випуклих «ребра», розміщених горизонтально. Аркуші книги були нарощені, виготовлені шкіряні застібки з мідними кінцівками. Розмір став 34х21,4х5,3 см, тобто примірник набув первісного вигляду. На переважній більшості сторінок присутні сім видів філіграней: шестираменний хрест (у двох варіантах), підкова з хрестиком у двох варіантах, складного малюнка картуш у двох варіантах, схрещені три стріли на щиті у двох варіантах, картуш з короною, щит, топір.

Наявність водяних знаків на аркушах «Апостола» засвідчує використання паперу переважно місцевого і польського виробництва.

На форзаці напис: «Куплена преосвященным Антонием. Сия книга принадлежит Виндикту Ларионовичу Яхонтову 1886 года июля 26 дня города Житомира». Це дає можливість стверджувати, кому на той час належав «Апостол». На звороті форзаца напис: «Сия книга называемая – Апостол‖ на праздник… Святыі Петр, брат Андрея Первозванного от града…». На сторінці 55 зворот: «… желаю всем Вам всякого благополучия со всем вашим домом…»; [11, арк.112, зв]. «Сей – Апостол купили з братством Святовоскресенское у Якима писара» [11, арк. 227, зв]. «Stefan Куrnicky… Ann Domini 1734 me avq 17qnia. Niech juz smutne Lamenta ustapuia nastrone, niech umbry ciеmne njeprzezetnia sie zswoia za Тobo niech juz jasny Febus rozszyzza sie swoimy prormierimy» [11, арк.227, зв].1 (1 Нехай уже сумні плачі відступлять геть, нехай темні тіні не затуляють, нехай ясний Аполлон розпросторюється своїми променями.).

Òàìàðà Ñèäîðåíêî,

На багатьох сторінках збереглися уривки фраз, які не дають ніякої інформації. Написані вони російською, старослов’янською і польською мовами. Це підтверджує, що книга знаходилась у різні часи в Житомирі, бо в той час на Правобережній Україні діловою мовою були російська, старослов’янська, польська і латинська.

«Апостол» друковано з 25.02.1573 року по 15.02.1574, тобто 354 дні, з урахуванням свят, видрукуваний церковно-слов’янською мовою, яка використовувалась не тільки в літургійній практиці, а й у літературному житті. Вийшов без титульного аркуша, але за змістом це «Діяння і послання апостольські», що їх скорочено і назвали «Апостолом».

Примірник «Апостола», який зберігається у музейних фондах, починається з 8-го аркуша і закінчується 262-им.

Перші сторінки «Апостола» не мають заголовного аркуша і сторінкової пагінації. Правопис «Апостола» той самий, що панував у тогочасних рукописах, а шрифт такий, як у московському «Апостолі» 1564 року, і має характер рукописного уставу: висота літери залишається 3 мм, шрифт красивий, виразний, чіткий. Виносні надрядкові літери м, к, з, д. вживаються на початку слова: йотоване а, іа, в інших випадках юс малий, вузьке е вживається як на початку, так і всередині слова, а початкового широкого е нема, а також нема омеги і юса великого. У словах іноземного походження замість и пишеться ї, й. Є буква «з» та зіло – s, немає м’якого л. Власні імена, прийменники, сполучники пишуться з малої літери. Частки та односкладові слова пишуться разом зі своїм попереднім словом. З рукописів також перейшла титла. Розділові знаки і знаки переносу не вживаються, є тільки велика і мала крапка. Велика крапка вживається в кінці окремих частин. У львівському «Апостолі» використовувались московські наголоси, але в Україні вони не вживались і перешкоджали поширенню книги, тому укладачі-українці внесли чимало й українських наголосів.

На аркушах у багатьох місцях є заголовки апостольських читань. На полях книжки червоною фарбою зазначені початки, а чорною фарбою – розділи, на які ділиться кожна апостольська книжка. Усі апостольські заголовки віддруковані гарно. Техніка видання «Апостола» надзвичайно висока. Друк виконано вміло, рядки всі рівні. «Апостол» має багато заставок, кінцівок, художніх ініціалів, вони рукописні, ажурні, з рослинним орнаментом.

Всі ці заставки, кінцівки пізніше широко розійшлися по українських друкарнях; їх копіювали аж до кінця XVIII століття. Більша частина їх перейшла до друкарні Ставропігійського братства, і вплив друку помічався в ній понад два століття, бо після смерті Івана Федорова друкарня перейшла за борги спочатку до Ізраїля Якубовича, потім її відкупив єпископ Гедеон Балабан, а від нього друкарню відкупило Львівське братство.

Але повернемось до музейного примірника «Апостола».

У зв’язку з відсутністю зазначених вище аркушів зміст «Апостола» починається так: «Избраніе святых семидесяти апостолов Дорофея єпископа Тирска»‖ [11, арк.8]; «О чюдесіхъ святыхъ апостолъ єже єсть в діяніих» [11, арк.10, зв.]; «Надписаніє начатокъ апостольских діяній, глава» [11, арк.11, зв.]; «Сказаніє извістно написанным въ книзі еси» [11, арк.15]; Після цих не нумерованих аркушів починається сам «Апостол»:

«Сказанїє діаній апостольских» [11, арк.1]; на [11, арк.2, зв.] – мініатюра апостола Луки – це гравюра розміром 25,2х15,1 см. Зверху над апостолом напис Оагіос Лука. Лука пише: «Пръвоє убо слов»; перед апостолом другий звиток, на якому написано: ― пръвоє оубо слово съ тв…»; «Діаніа святыхъ апостолъ» – [11, арк.3]; «Главы Іяковля посланїя» [11, арк.54]; «Сказанїє Іяковля соборного посланїя» [11, арк.55, зв.]; «Соборноє посланїє Якова» [11, арк.56]; «Главы Петровы єпистолія первыя» [11, арк.61, зв.]; «Сказанїє перваго посланїя святаго апостола Петра» [11, арк.62]; «Святого апостола Петра I посланїє соборноє» [11, арк.63]; «Главы Петровы єпистолїя вторыя» [11, арк.68,зв.]; «Сказанїє Петрову съборному посланїю» [11, арк.69]; «Того ж де апостола Петра посланїє 2» [11, арк.70]; «Главы Иваннова посланїя первого» [11, арк.73, зв.];, «Сказанїє Іваннову съборному первому» [11, арк.74]; «Святаго апостола Іоана Богослова соборноє посланїє 1» [11, арк.75]; «Главы Іванновы єпистолія вторыя» [11, арк.80, зв.]; «Сказанїє второму соборному посланїю святого Іванна Богословца» [11, арк.81]; «Святаго апостола Іоана Богослова соборноє посланїє 2» [11, арк.82]; «Сказанїє Іоаннова третьяго посланїя» [11, арк.82]; «Святаго апостола Іоана Богослова соборноє посланїє 3» [11, арк.84]; «Главы Іюдовы єпістолія» [11, арк.85]; «Сказанїє Іюдинну соборному посланїю» [11, арк.85,зв.]; «Соборноє посланїє Іюдино» [11, арк.86]. Далі йдуть 14 посланій апостола Павла, кожне так само має глави і сказанія: «Къ римляномъ» [11, арк.88, зв.]; «Къ корінфеном» [11, арк.113]; друге [11, арк. 134]; «Къ галатомъ» [11, арк.147]; «Къ єфестом» – [11, арк.157]; «Къ фїлїпписїомъ» [11, арк.166]; «Къ Колосамскому» [11, арк.172]; «Къ солуняномъ» [11, арк.179]; друге [11, арк.185]; «Къ Тимофею» [11, арк.190]; друге [11, арк.197,зв.]; «Къ Титу» [11, арк.203]; «Къ Фїлімону» [11, арк.206, зв]; «Къ Євръом» [11, арк.210, зв]. Цим закінчується «Апостол».

Далі йде: «Сказаніє извістно иже по вся дни» [11, арк.228]; «Начало велицеи четверодесятницы» [11, арк.239]; «Соборникъ 12 тим місяцемъ сказаніє» [11, арк.242]; «Прокимни апостоли и аллилуяре, на всяку потребу различни» [11, арк. 254, зв]; «Антифоны по вся дни» [11, арк.261].

На останньому аркуші – початок післямови Івана Федорова, розповідь про свою друкарню: «Сія оубо повість изъявляем откуду начася и како съвершися друкарня сія».

Як зазначалося раніше, у нашому примірнику відсутні два останні аркуші, тому ми не подаємо тексту післямови.

Тепер зупинимось на постаті Івана Федорова.

Народився він близько 1525 року. Існують припущення, що Іван Федоров походив з Литви, із села Пітковичі, і, перш ніж потрапити до Москви, закінчив Краківський університет. В архівах Краківського університету навіть було знайдено документ, що ступеня бакалавра в Кракові був удостоєний – Іван Федоров Московитин‖. До 1553 року був дияконом у московській церкві Миколи Гостунського. 1551 року московський цар Іван Грозний та Стоглавий Собор, спираючись на думку просвітителя Максима Грека, вирішили з метою уникнення помилок у церковних книгах переписувачами запровадити друкування книг на взірець тих, що виходили у Греції, Італії. Тривалий час Іван Федоров наполегливо вчиться друкарства й різьбярства у Москві, винаходить нові зразки шрифтів і книжкових оздоб на основі давніх традицій слов’янської рукописної книги та західноєвропейських взірців книжкового мистецтва. Близько 1552 року в Москві запроваджено друкарський верстат, привезено було літери із західноруських земель, і під керівництвом данського місіонера-протестанта Місінгейма і за допомогою диякона Івана Федорова, його підмайстрів Петра Мстиславця та Маруші Нефедьєва розпочато друкарську справу. 1564 року вийшла перша книга московського друку за участю Івана Федорова та Петра Мстиславця – «Апостол». Після смерті московського митрополита Макарія, протектора друкарської справи, московським можновладцям та вищому духовенству не сподобалась прихильність царя до друкарів. Почалися конфлікти між конкурентами, переписувачами книг і новозаснованою друкарнею, що переросли у ворожнечу, яка закінчилася вигнанням друкарів з Москви. І.Федоров, П.Мстиславець звернулися до каштеляна Віленського й гетьмана Великого Князівства Литовського Григорія Олександровича Ходкевича з проханням прийняти їх під свою оборону й протекцію, на що Ходкевич і згодився.

Григорій Ходкевич – визначний литовський магнат, відомий як один з найщиріших противників унії Литви з Польщею – дуже радо привітав московських вигнанців і з дозволу короля приступив до влаштування друкарської справи у себе в маєтку в Заблудові. Г.Ходкевич був терпимий до релігійних переконань – він однаково підтримував освітні заклади як католиків, так і православних. Маючи такі переконання, Г.Ходкевич прихильно поставився до друкарів, і через його заступництво король Жигимонт радо прийняв І.Федорова і П.Мстиславця. Заблудів стояв на мішаній етнографічній україно-білоруській території. Тодішня Литовська Русь жила спільним життям, культурні події, хоч би де вони відбувалися, однаково впливали як на Україну, так і на Білорусь. Федоров працював у Заблудові однаковою мірою як на користь України, так і на користь Росії та Литви. Тут Федоровим були надруковані Євангеліє та Псалтир з Часословом. Там Федорову було добре – його слухали й ставилися з повагою до його авторитету не тільки як до друкаря, а й як до досвідченої людини, прислухалися до його слів. Матеріальне життя Федорову теж було забезпечене – кошти на його утримання Ходкевич давав щедро, друкарню було облаштовано добре. Федоров стояв біля справи, до якої мав справжнє природне покликання. Це був найщасливіший час у його житті. Тому на знак подяки у львівському виданні «Апостола» він умістив герб Ходкевича з написом: «Григорій Олександрович Ходкевич».

Старість і хвороба гетьмана спричинили припинення роботи над другим виданням. Ходкевич запропонував друкареві жити в селі, яке йому сам подарував. Іван Федоров відчув, що не може залишити друкарство, і тому зважився покинути все й піти шукати інше місце, щоб створити друкарню. Найзручнішим містом для друкарні Іван Федоров вважав «богоспасаемый град», «славне місто» Львів. До Львова І.Федоров доїхав сам із синами, там були кращі умови, щоб, за його словами, «розсіяти по землі зерна духовні». Тому 1572 року Іван Федоров у Львові з допомогою духівництва, міщан та ремісників закладає нову друкарню. 25 лютого 1573 року друкар почав роботу над першою відомою нам друкованою книгою в Україні – «Апостолом». 15 лютого 1574 року «Апостол» побачив світ. Того ж року вийшов також «Буквар», перший навчальний посібник з граматики старослов’янської мови, цінна пам’ятка шкільної освіти. Через деякий час Івана Федорова запрошує до себе князь Констянтин Острозький, і з 1575 року він перебуває у нього на службі з метою видати слов’янську Біблію. Якийсь час, з 1575 по 1576 рік, Федоров був управителем Дерманського монастиря поблизу Острога. 1576 року провадить підготовчі видавничі роботи, бере участь у діяльності вченого гуртка, до якого належали Герасим Смотрицький, Даміян Наливайко, Василь Суразький, які, ймовірно, допомогали Федорову готувати книги до друку. 12 липня 1580 року в Острозькій друкарні Іван Федоров надрукував «Острозьку біблію», наклад якої вийшов 12 серпня 1581 року. Коли фінансові обставини склалися для нього несприятливо, Іван Федоров іде на службу до короля Стефана Баторія й береться відливати гармати за своєю технологією. На той час у Римі за наказом Папи Урбана VIII кардинал Птолемео Галлі вирішив удосконалити друкарські шрифти. «Острозька біблія» Івана Федорова була вже відома на сході Європи, тому звернулися по допомогу до князя Костянтина Острозького, який послав до Рима свого – дуже вмілого Друкаря, щоб надати посильну допомогу. Людина всебічно обдарована, Іван Федоров був інженером-винахідником, який не тільки удосконалював шрифти, друкарський верстат, а й зробив відкриття в артилерійській справі. Навесні 1583 року він їде до Відня, щоб запропонувати австрійському імператорові Рудольфу II швидкострільну і багатострільну гармату, свого роду «катюшу» XVI століття. Як писав сам винахідник у листі до імператора, гармату можна було «розбирати на п’ятдесят, сто або, якщо потрібно, на двісті частин» і змонтувати за три дні і три ночі. На той час такої гармати світ ще не знав. Іван Федоров привіз гармату до Відня і продемонстрував її імператору. За словами майстра, «всі дуже хвалили його», але хотіли дізнатися про секрет без винагороди винахідникові, а Івану Федорову були конче потрібні кошти для продовження видання слов’янських друкованих книг. Тому він звертається до саксонського курфюрста Августа. Подальша доля винаходу Івана Федорова невідома, але цей факт його біографії засвідчує, окрім таланту, його наполегливість і підприємливість у досягненні мети.

Після друкування «Острозької біблії» між І.Федоровим і К.Острозьким стався розрив.

В 1582 р. І.Федоров повернувся до Львова, забравши з собою 400 примірників Біблії. Його Львівська друкарня була заставлена під великі кошти, повернути яких він не міг.

Попри скрутне матеріальне становище, Федоров мав намір створити нову друкарню, але цим планам не судилося здіснитися.

5 грудня 1583 року І.Федоров помер. Похований в Онуфрієвському монастирі у Львові, де покладено надгробок з написом: «Друкар книг пред тым невиданных друкованіе занедбалое во Львове тщанием своїм обновил» [10, арк. 52, зв.].

Підсумовуючи сказане, зауважимо, що ім’я І. Федорова варте найщирішої пошани – це велична і прекрасна постать подвижника, що був відданий культурній справі. Його ім’я відоме як у нашій країні так і за її межами. В ньому ми бачимо просвітителя, письменника, педагога, художника, громадського діяча.

Вагома роль у розвитку освіти належить книгодрукуванню, бо воно є значною віхою в розвитку української культури, серйозним чинником у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури – мистецтво книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та мирною зброєю в боротьбі за незалежність.

«Апостол» – це перший зразок української меморіальної літератури. В ньому І.Федоров започаткував форми кириличного друкарського шрифту і вперше в практиці кириличного друкарства впровадив значну кількість орнаментальних кінцівок, заставок, друкарських знаків, титульних сторінок, оздоблених гравірованою рамкою, виливними складними прикрасами. Вони перегукуються з оздобами тогочасних українських рукописних книг, узорами прикладного мистецтва, архітектурного декору, пам’яток живопису. Виходячи з вітчизняних традицій та міжнародного досвіду, в «Апостолі» І.Федоров виробив на практиці ті

принципи художнього конструювання кириличної друкованої книги, які надовго визначили її своєрідність.

На щастя, справа, що нею опікувався Іван Федоров, не тільки не згасла, а й набула протягом століть після його смерті практично всесвітнього масштабу. Слов’янські народи гідно вшановують пам’ять про І.Федорова і віддають йому належне, зокрема і за видання славнозвісного «Апостола».

 

Література:

1. Грушевський М. Початки книгопечатання на землях України, в пам’ять 350-ліття першої друкованої книжки на Україні у Львові 1574 // Україна. – Всеукраїнська Академія наук. – Істо-рична секція. – 1925. – кн.3.
2. «Друкарство», вересень–грудень, 1998р.
3. Запаско Я. Мистецька спадщина Івана Федорова. – Львів: Вид-во при Львівському держуніверситеті, 1974.
4. Книга і книгодрукарство на Україні. – К.: Наукова думка, 1965.
5. Либрович С. Ф. История книги в России. – М.: Изд-во т-ва М. О. Вольфа, 1913.
6. Маслов С.І. Українська друкована книга XVI-XVIII вв. – К.: ДВУ, 1925.
7. Митрополит Іларіон. Перводрукований львівський ―Апостол‖ 1574р. // Українська вільна академія наук у США. – Наук. зб. II. – Нью-Йорк. – 1953. – С.19-47.
8.Огієнко І. (митрополит Іларіон). Історія українського друкарства – К.: НВЦ «Наша культура і наука», 2007.
9. Огнєва Олена. Східні стежини Лесі Українки. – Луцьк, 2007.
10.Українська книга XVI-XVII-XVIII ст. – К.: ДВУ, 1926.
11.Федоров І. «Апостол». – Львів, 1574.