Січень 4, 2019

Цикл «Колядки та щедрівки» Алли Горської

Національний музей літератури України володіє однією з найбільших добірок творів та архівних матеріалів художниці Алли Горської в Україні, переданих  її сином Олексієм Зарецьким 1996 року. Серед графічних робіт шість аркушів Алли Горської з циклу «Колядки і щедрівки» 1963-65 років. Це «Бог Отець», «Колядник із зіркою», «Коза», «Смерть», «Машкара» та «Колядник».

Колядник

Шістдесятники –  покоління української інтелігенції, які увійшли в культуру та політику України у другій половині 1950-х років, під час «відлиги» і найповніше виявили себе в середині 1960-х років. Шістдесятники сповідували свободу творчості, відстоювали людську і національну гідність, боролися за збереження української мови та культури. Молоді митці створили потужні художні твори, які стали відомими за межами України.

Алла Горська (1929-1970) – талановита українська художниця, автор монументальних та станкових робіт – стала «душею українського шістдесятництва» (Р. Корогодський), одним із лідерів правозахисного руху опору.

Шістдесятників характеризувало як бажання пізнання світової культури, так і занурення до рідних джерел. На початку 1960-х років шістдесятники почали колядувати на Новий рік. Спочатку владою заохочувались дійства в народному стилі. Композитор, професор Київської консерваторії Пилип Козицький звернувся до ЦК КПУ з проханням повернути народний звичай. Дозвіл дали, але з умовою, щоб з пісень вилучили слова релігійного змісту і писали тексти про заможне щасливе життя.

Алла Горська з усією потужною творчою енергією поринула в роботу над створенням костюмів. Вона підійшла до справи як художник-професіонал. Її серія «Колядки і щедрівки» є закінченими художніми образами для сценічного втілення. Навіть формат ватману був такого ж розміру, як для інших сценічних постановок п’єс, над якими вона працювала разом з Лесем Танюком. Художниця консультувалася у Івана Гончара щодо правдивого відтворення костюмів персонажів.

Режисером Різдвяного дійства став Володимир Нереденко, а диригентом співу Леопольд Ященко. Костюми готували художниці Людмила Семикіна та Алла Горська. «Ми ходили Хрещатиком, усі очей від нас не відводили», – згадував композитор Леопольд Ященко. Неодмінним атрибутом для всіх київських колядницьких ватаг стали Різдвяна зірка і зображення козака Мамая. Учасники колядування проводили безпрограшні новорічні лотереї. Гроші з мішка Міхоноші й ряд лотерей віддавали в громадську касу. Коли в 1965 році з’явилися політв’язні, зібрані гроші використовували на допомогу політв’язням та їхнім родинам.

Колядники будили національну свідомість і самі набиралися снаги від незабутніх господарів: Михайлини Коцюбинської, артистки-дисидентки Тетяни Цимбал, колишнього політв’язня письменника Бориса Антоненка-Давидовича, композитора Кирейка, письменників Сергія Плачинди, Михайла Стельмаха, скульптора  і етнографа Івана Гончара, поета Дмитра Павличка, від молодого Василя Стуса, історика Михайла Брайчевського, літераторів-шістдесятників Євгена Сверстюка, Івана Світличного, Ліни Костенко.

Алла Горська, художниця з високою планкою осягнень мистецьких, історичних, філософських тем, так само глибоко занурювалась в явища народної культури. В її записках знаходимо рядки: «Художник належить до того чи іншого народу тільки тоді, коли буде виходити з естетичних положень народного мистецтва і буде розвивати їх в своїх творах». Цикл «Колядки і щедрівки» підтверджує серйозність підходу мисткині до освоєння народної культури.

                                             Наталя Кучер, старший науковий співробітник