Серпень 1, 2019

Картина Віктора Зарецького «А ми тую червону калину підіймемо»

 До 90-річчя від дня народження
Алли Горської

 

Старший науковий співробітник
Наталя Кучер

 

В мистецькій колекції Національного музею літератури України зберігається картина відомого українського художника Віктора Зарецького «А ми тую червону калину піднімемо» – портрет його дружини Алли Горської.

Алла Горська (1929-1970) і Віктор Зарецький (1923-1990) належали до покоління шістдесятників. Алла Горська була одним із духовних лідерів опору тоталітаризму, визначним діячем українського національно-визвольного руху, одним із організаторів Клубу творчої молоді «Сучасник».

Початок її життя забезпечував їй благополучну  вмонтованість в тоталітарну систему – російськомовна донька директора кіностудії одружилась зі своїм однокурсником, талановитим живописцем Віктором Зарецьким. Соцзамовлення, помешкання в центрі Києва, забезпечений побут аж ніяк не сприяли бунту проти системи та пошукам свободи.

Бурхливе життя Клубу творчої молоді, спілкування з молодими талановитими митцями сприяли її національному пробудженню. Вона відкрила для себе Україну, вивчила мову і стала українським художником. «У Алли вибух творчої енергії був пов’язаний з Україною», писав Віктор Зарецький.

Талановита мисткиня, авторка портретів Т. Шевченка, О. Довженка, А. Петрицького, Б. Антоненка-Давидовича, В. Симоненка, І. Світличного,  Є. Сверстюка, Л. Танюка, сценографії за творами М.Куліша та М.Стельмаха, монументальних мозаїк (у співавторстві) та ін.. водночас була в центрі суспільно-політичного життя, «душею українського шістдесятництва» (Р.Корогодський). Алла Горська брала участь в розповсюдженні самвидаву, допомагала матеріально політв’язням та їх родинам, була присутньою на політичних судах, подавала протести до прокуратури і КДБ. У 1968 році за підпис «Листу-протесту 137» її було вдруге виключено з Спілки художників України. Вона ставала символом свободи, який не вписувався в ідеологію тоталітарної системи і був її подразником.

28 листопада 1970 року вона була вбита у Василькові при нез’ясованих досі обставинах. Деякі її сучасники – Л. Танюк та Б. Певний пов’язували її трагічну загибель із виявленням Аллою Горською разом із В. Симоненком та Л. Танюком поховань жертв сталінського режиму у Биківні і наданні цій справі публічного розголосу. Після загибелі Алли Горської в українській літературі з’явились поетичні твори, які вшановували її пам’ять. Першою стала поезія Василя Стуса «Ярій, душе. Ярій а не ридай…», прочитана ним  під час поховання. Згодом свої вірші присвятили Аллі Горській І. Світличний, Г. Мазуренко, І. Калинець,  Є. Сверстюк , І. Драч, Я. Славутич, В. Вовк, І. Жиленко, А. Пашко, Г. Гордасевич, С. Білокінь.

Віктор Зарецький тяжко переживав загибель дружини. Творчість митця цього періоду стала «досвідом самотності» як процесу самопізнання і самоаналізу»(О.Петрова) та була позначена інтенсивним внутрішнім пошуком. Віктор Зарецький постійно, до самого свого кінця звертався до образу коханої. Митець створив багато творів, присвячених і Аллі Горській – «Душа піднімається в небо» (1971), «Метафоричні видіння» (1971), «Алла Горська» (1971), «Світлий спогад»(1976), «Видіння» (1988), «Світла душа. Пам’яті Алли Горської» (1989). Ці роботи не задумувались художником, а «були його внутрішньою сповіддю, в яку вилився біль втрати» (Л.Медведєва).]

Останній портрет Алли Горської митець написав за рік до свого відходу у Вічність. Це велике полотно (190х103) в стилі неомодерн, звучить як торжество світла і краси. Вже сама назва картини – слова пісні-гімну січових стрільців вказує на те, що образ Алли Горської став для нього символом України, його пророцтвом (до  проголошення Незалежності України лишалось всього два роки).

23 Віктор Зарецький_портрет Алли Горської_1989

На вертикальному полотні , зображена Алла Горська майже на повен зріст з піднятими  руками, які злітають вгору як голуби, вона в національному строї, в намисті, у вишитій кетягами калини сорочці. Стрічки навколо неї створюють барвистий ореол. Вгорі і позаду неї – стилізовані грона калини. Образ калини у картині має подвійне звучання – особистісне і як символ України. Як зазначала М.Коцюбинська, «образ Алли незмінно пов’язаний у моїй свідомості з двома враженнями-символами. Перше – це ореол світла, жмут проміння. (…) І друге символічне уявлення – калини. Червоний кетяг в її руках як щось неодмінне, самозрозуміле».  Недаремно у присвяченому Аллі вірші Стуса – «червона тінь калини».

Над головою Алли барвистий, декорований квітами, схожими на авангардні орнаменти  Г. Собачко-Шостак  німб. Картина справляє враження свята, казки, мрії. Так втілились  естетичні уявлення  Віктора Зарецького про мистецтво: «Людина повинна в житті мати мрію, казку. Казка – це фантазія, це мистецтво». Він розділяв мистецтво на Біле, Червоне і Зелене і вважав, що майбутнє мистецтво – Зелене. «Більше духовності, менше матеріальності. Майбутнє за мистецтвом особистостей, об’єднаних божественним світоспогляданням». Його записи завершуються словами, написаними великими літерами: «Буди духовність!» Тож на його полотні Алла-Україна,  яскрава, з сяючою посмішкою, з ореолом барвистих стрічок і кетягів калини, є також символом нездоланності Духу.

Картина Віктора Зарецького «А ми тую червону калину та й підіймемо» в числі інших його робіт була передана до НМЛ України сином Олексієм Зарецьким у 1996  році; і є окрасою мистецької збірки музею.