Березень 5, 2020

Презентація книги «Другий “Кобзар”: Поезії 1843–1847 рр.»

У рамках святкової академії до 206-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка «Повік живуть його слова» у Національному музеї літератури відбулася презентація книги «Другий “Кобзар”: Поезії 1843–1847 рр.».

001 IMG_0569IMG_0598

«Другий “Кобзар”» (за визначенням самого Тараса Шевченка) було завершено на початку березня 1847 року у Седневі на Чернігівщині, коли поет написав передмову («предисловіє») після створення ним поеми «Осика» (у пізніших двох редакціях – «Відьма») із такими словами-зверненнями до братів-українців: «Випускаю оце в люде другого “Кобзаря” свого, а щоб не з порожніми торбами, то наділяю його предисловієм. До вас слово моє, о братія моя українськая возлюбленная». Мрія видати нову збірку творів могла стати реальністю, якби не арешт 5 квітня 1847 року у справі причетності його до Кирило-Мефодіївського братства

У двох рукописних зошитах – об’ємному альбомі «Три літа» із віршами й поемами 1843–1845 років та невеликого за форматом зшитку з баладами «Лілея» і «Русалка» (обидві за 1846 рік) та поемою «Осика» (Седнів, 7 березня 1847 р.) – було достатньо творів для нової книжки, яку Т. Шевченко, як і дві попередні («Кобзар» 1840 р. та «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» 1844 р.), планував теж найменувати як «Кобзар», але вже Другий.

Точного переліку творів, які з написаних мали увійти до «Другого “Кобзаря”», немає, але, ймовірно, Шевченко не подавав би на розгляд цензури «Розриту могилу», «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Великий льох», «Холодний яр», «Заповіт», але ці твори були ретельно переписані ним до збірки «Три літа». Вони, як й інші поезії, відзначені автором у рукописі, були готові до друку, але цього не сталося через арешт поета. Рукописи теж були заарештовані і після ретельного їх вивчення «найпильнішими читачами» Російської імперії – керуючим Третього відділу власної його імператорської величності канцелярії – головного органу політичного розшуку й слідства в царській Росії Леонтієм Дубельтом та шефом жандармів Алєксєєм Орловим були заховані в архівах департаменту поліції на шість десятиліть. Там вони пролежали опечатані сургучевими печатками до 1907 року. Поет і художник Тарас Шевченко з особистою забороною царя писати і малювати впродовж десяти років відбував солдатчину – карався, мучився, але не каявся і творив невільницьку поезію, яка стала шедевром національної культури.

IMG_0704

«Видавничий дім «Андрій» продовжує видавати шевченкіану спільно з Інститутом літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України. Нинішнє видання по-своєму унікальне: збірка є своєрідним творчим звітом поета за 1843–1847 роки. Уперше тексти поезій Тараса Шевченка представлені у трьох варіантах: за автографами поета, транслітерованими відповідниками автографів і чинним правописом. Родзинкою видання також є те, що «Другий “Кобзар”» проілюстрований фрагментами акварелей самого автора з альбому 1845 року і малюнками його друзів Михайла Башилова та Якова де Бальмена з рукописної збірки Wirszy T. Szewczenka 1844 року. Тобто, в малюнках, виконаними в той же період часу, що і поезії, ми побачили Україну очима Шевченка та його сучасників. Це не лише реконструкція задуму поета, а й спроба відтворення того середовища, у якому творилась його поезія.

IMG_0728

Книга з’явилася завдяки старанням працівників відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України Сергія Гальченка (автор проєкту, передмови, приміток та упорядник текстів), Наталки Лисенко (розшифровка факсимільного відтворення текстів рукописів). У статті «З руки і серця: особлива оптика сприймання творів Шевченка» директор Інституту української мови НАН України Павло Гриценко наголошує, що саме в такому форматі видання рукописної спадщини ми можемо наблизитися до першоджерел творення слова Тараса Шевченка: «Рукописи Шевченка – це особливий сегмент національної культурної спадщини, значення якого вичерпно й водночас стисло визначити дуже складно, та чи й можливо». Дослідник переконаний, що мова Шевченка стала еталоном української мови від Сходу до Заходу та об’єднала Україну. Ця теза є актуальною і сьогодні, коли в морі розбурханих пристрастей питання мови є визначальним у збереженні української державності.

IMG_0570 IMG_0581 IMG_0582 IMG_0589 IMG_0605 IMG_0626 IMG_0630 IMG_0632 IMG_0607 IMG_0637 IMG_0644 IMG_0651 IMG_0671 IMG_0746 IMG_0759 IMG_0770 IMG_0777 IMG_0781 IMG_0786 IMG_0791 IMG_0815 IMG_0825 IMG_0835 IMG_0841 IMG_0875