Квітень 10, 2020

КНИГА БОРИСА ГРІНЧЕНКА «ПІД ТИХИМИ ВЕРБАМИ»: ДОРОГА ВІД АВТОРА ДО МУЗЕЮ.

У грудні 1993-го року в Національному музеї літератури України відбувся літературний вечір вшанування 130-річчя від дня народження Бориса Дмитровича Грінченка, на якому головував відомий літературознавець, професор  Василь Васильович Яременко. Саме тоді він подарував музею перше видання окремою книгою 1902 р. повість Бориса Грінченка «Під тихими вербами», що є другою частиною соціально-психологічної дилогії.  

На титулі названого подарунка – дарчий напис самого Б. Грінченка: «Високоповажному Добродієві Андрієві Веретельникові щиро прихильний   форзаці вже рукою Василя Яременка додано напис: «Б. Грінченко – А. Веретельник – В. Яременко – далі дорога книжки в музей української літератури. 7 грудня 1993 р». І підпис «В. Яременко».  Усе зазначене наводить на думку, що книга має неабияку цінність, а її дорога до музею дуже цікава. Тож спробуємо простежити, а радше реконструювати цей шлях.

КА-4509 КА-4509 автограф

До написання повісті «Під тихими вербам» Б. Грінченко приступив відразу ж після завершення роботи над першою частиною дилогії «Серед темної ночі». Повість була опублікована  в журналі «Кіевская старина» грудень 1901 – січень 1902 рр. Згодом у березні-квітні 1902 року була підготовлена до друку окремою книгою.

Щодо особи А. Веретельника, то ще кілька років тому пошуки відомостей про нього в усіх наявних довідкових та енциклопедичних виданнях були безуспішними. Він належить до тих україністів, які сучасникам були невідомі. Але сьогодні, завдяки монографії професора  Львівського національного університету ім І. Франка Михайла Глушка «Невідомий Андрій Веретельник», ми вже достеменно знаємо, що Андрій Ількович Веретельник – письменник, етнограф, фольклорист, перекладач. Мав багато псевдонімів і криптонімів: А. В.; Авк; А.; В – къ; А…никъ; А – ій; В.; а; (ав).

За яких обставин і де познайомилися А. Веретельник з Б. Грінченком сказати важко. Відомо лише, що обоє вони збирали матеріали з фольклору та етнографії. Веретельник переважно в селах Станіславщини, Буковини, Львівщини, Чернігівщини, Грінченко – Східної України.   Обоє публікували свої матеріали на  шпальтах   «Етнографічного збірника»  В. Гнатюка. Можна припустити, що ця робота їх познайомила й зблизила. І саме в період 1902-1904 Б. Грінченко подарував  А. Веретельнику власну книгу – повість «Під тихими вербами», що і знаходиться нині у фондах Національного музею літератури України.

Що ж до того як і де  вдалося В. Яременку  придбати до своєї бібліотеки  книгу «Під тихими вербами»,  що  свого часу належала А.Веретельнику, то подаємо одну із версій. У приватній розмові з професором (через  22 роки після надходження книги до музею) йому все ж вдалося дещо пригадати і розповісти. При цьому треба зважити і на його вік – 84 роки. Зрозуміло, що ці спогади не можна вважати вичерпними чи й  достеменними. Але ось що вдалося зафіксувати.

У роки «хрущовської відлиги» після довгого замовчування постаті Бориса  Грінченка молодий вчитель 129 київської школи, згодом аспірант і викладач педінституту Василь Яременко зацікавився письменником. У 1968 року відбувся успішний захист його дисертації «Життя та творчість Бориса Грінченка». Саме тоді (спогадами Яременка) Олексій Лисенко,  студент-заочник родом з Ніжина, прихильник його праць, і зробив йому цей подарунок. Природно, що В. Яременко зацікавився джерелом надходження  повісті «Під тихими вербами» до приватної бібліотеки Олексія Лисенка. Виявилося, що Олексій придбав її  у старенької вчительки із Прилук,  з  якою  і познайомив В. Яременка.  На жаль, ім’я та прізвище цієї вчительки він  уже не пам’ятав, а контакт із Олексієм давно  втратив. По секрету В. Яременко зізнався, що не один раз їздив до Прилук спілкуватися з власницею бібліотеки і не одну книгу там придбав. І яке ж було здивування В. Яременка, коли він дізнався від власниці, що ця книга, як і багато інших походила із бібліотеки Євгена Чикаленка з Кононівки на Пирятинщині. (Нині це село Драбівського  р-ну Черкаської обл.)

Чикаленко Євген Харлампійович, як відомо. – багатий  поміщик із Херсонщини. Восени 1899 р.  придбав у Кононівці маєток, який належав Василю Лукашевичу. Чикаленківське родинне гніздо стало традиційним місцем для свідомих українців. Після встановлення більшовицької влади в Україні Євген Харлампійович 20. 01. 1919 року назавжди залишає окуповану більшовиками батьківщину. На еміграції був тісно пов’язаний з Україною своїми думками, вірою та працею для її кращого майбутнього. Натомість його дружина Марія Вікторівна жила в  Кононівському маєтку майже безвиїзно протягом 1916 – 1922 рр. Восени 1922 р. родині Євгена Чикаленка офіційно сповістили, що їх  виселяють із Кононівки на підставі більшовицького циркуляру про ліквідацію поміщицьких господарств. Родина перебралася на постійне місце проживання до Києва. При виїзді Чикаленкам вдалося продати залишки бібліотеки знайомому агроному з Пирятина. Частина колекції пропала ще в роки визвольних змагань. Підозра на розтрату падала на управителя маєтку  (генерала царської армії у відставці), який після погромів виїхав до Прилук.  Відомо, що його дружина була вчителькою і, напевнее, знала ціну цим матеріалам. Вірогідно, що старенька вчителька, в якої О. Лисенко, а потім і В. Яременко мали можливість придбати цінні книги до своїх бібліотек, і була дружиною згаданого управителя маєтку Чикаленків.

Однак після з’ясування  попередніх обставин постає ще питання, як же повість потрапила до Є. Чикаленка?

Андрій Веретельник жив і працював у Львові, підтримував  постійно зв’язки з НТШ. У свою чергу до 1919 року зі Львовом мав справу і Євген Чикаленко. Він матеріально підтримував НТШ. Ймовірно, й сам приїздив до Львова.  Можливо, саме під час перебування на Західній Україні йому хтось і подарував цю книгу, або він і сам її придбав. Як знаємо – все, що знаходив цінне передавав до своєї книгозбірні.

Таким чином, книга Бориса Грінченка «Під тихими вербами» (1902) з фондів Національного музею літератури України, що містить унікальні автографи, дала поштовх для цікавої розвідки.  Внаслідок пошуків серед текстів і досліджень та логічних припущень удалося відтворити кілька епізодів непростої дороги цього видання від автора Б. Грінченка через наступних його власників – фольклориста й  письменника  А. Веретельника,  мецената й культурного діяча Є. Чикаленка, студента з Ніжина О. Лисенка, нарешті, вченого-літературознавця  В. Яременка до музейного зібрання.

Зав. сектором НМЛУ
Горбач Галина