Травень 5, 2020

“Літературний календар”

Юрій Липа

1900–1944

завантаження

5 травня цього року минає 120 років від дня народження Юрія Липи –  письменника, лікаря, філософа, одного з найвизначніших ідеологів українського націоналізму, автора української геополітичної концепції.

В історію української літератури він увійшов як поет Празької школи, до якої належали: Є.Маланюк, Галя Мазуренко, Л.Мосендз, Ю.Дараган,  Наталя Лівицька-Холодна, Олена Теліга, Оксана Лятуринська, Олег Ольжич, А.Гарасевич, М.Грива, О.Стефанович.

1925 року вийшла перша збірка Юрія Липи «Світлість», яка була високо поцінована читачами й літературними критиками. Євген Маланюк, зокрема, зазначив, що світові явилася українська зірка, «якій подібної досі не було». Наступна збірка «Суворість» (1931) була визнана, як «одна з тих, що в літературному процесі творять епоху», а її автор названий «поетом-воїном».  Остання збірка «Вірую» (1938) теж не лишила читачів байдужими, оскільки в ній світові явився Юрій Липа-філософ із чітко окресленим зрілим світоглядом щодо призначення людини, висловленому ним в однойменній поезії:

Коли  прийшла  пора  і  ти  дозрів
У  муках  днів,  у  боротьбі  з  собою,
Як  образ  берегів  в  імлі,  на  морі, –
В  одній  хвилині  з’явиться  тобі
Твоє  призначення  земне  і  зміст.

То  лиш  приходить  раз,  але  назавжди.
Не  стерти  образу  цього  тобі,
Ти  не  втечеш,  дивись  вперед  – і  знай:
Одно  тобі  зосталось  тільки:  жити  ним,
І  сповнитися  ним,  воно  – від  Бога.
Як  же  ж  не  вчув  призначення  свого, –
Ти  ще  не  жив,  і  ще  не  вартий  вмерти.

Поетичні твори Юрія Липи вирізнялися лаконізмом, ясністю, влучністю висловленої думки. Він був добрим знавцем української мови, зокрема періоду литовсько-козацької доби і широко застосовував поетично-виражальний арсенал бароко. Проте автор дещо легковажно оцінював власну поетичну творчість  та  напівіронічно говорив про себе: «мій брат поет».

Цікаві спогади про Юрія Липу залишила Наталя Лівицька-Холодна. Вона згадувала: «Липа був завжди повний палких бажань і змагав до здійснення їх. Працюючи ввесь час над собою, він нікому не дозволяв накидати собі своїх думок. Коли йому перестав відповідати напрям донцовського Вісника, він спокійно відійшов від нього і створив своє власне кредо. Й завжди був послідовним і переконаним націоналістом з вірою в постання Великої Української Держави».

Після 30-х років Юрій Липа почав писати прозу. Історичний роман про часи Богдана Хмельницького «Московія» (1930–1931), більше ві­домий під назвою «Козаки в Московії», опублікований 1934 року. 1936  вийшли друком  три томи новел «Нотатник» про національно-визвольні змагання 1917–1921 рр.

Юрій Липа був також талановитим перекладачем. Цей спадок невеликий (сонети В.Шекспіра, поезії А. де Мюссе, Р.Кіплінга, Р.М.Рільке, Гі де Мопассана), але значущий.

Великі здобутки мав також Юрій Липа в царині медицини. Свої праці для лікарів він друкував в українських і польських часописах, уклав підручник «Фітотерапія». У 1935 р. статті з фітотерапії здобули нагороду на конкурсі медичних знань у Варшаві.  

У колі інтересів Юрія Липи завжди була історіософія. Свої геополітичні погляди щодо України і її призначення найповніше розкрив у трилогії «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940), «Розподіл Росії» (1941).

Улітку 1943-го Юрій Липа переїхав із родиною (дружиною та двома дочками) до Яворова на Львівщині, де став активним учасником націоналістичного підпілля. Із відступом гітлерівських військ активізували свою діяльність, спрямовану проти українських патріотів, радянські енкаведисти. Тож вони не обійшли своєю увагою активного діяча українського спротиву. 21 серпня 1944 року селяни знайшли понівечене тіло Юрія Липи на смітнику. Енкаведисти знищили також його дружину й старшу дочку. Дивом лишилася живою півторарічна  Марта.

Односельці переповідали: «Як ховали Юрія Липу в с. Бунів…, труну несли дівчата, – чоловіків, окрім геть стареньких, не було. Священник злякався служити панахиду, то люди відслужили самі. Хреста над могилою за часів «совітів» постійно нищили, але люди знали й так, хто на цьому місці спочиває». Вночі з 31 жовтня на 1 листопада 1989 р. над могилою поставили хрест і синьо-жовтий прапор.

Серед поетів Празької школи ім’я Юрія Липи виокремлюється своєю багатогранністю таланту й самобутністю. Дотепер актуальними залишаються його історіософські й державотворчі праці, наснажує літературна творчість.