Травень 12, 2020

«Літературний календар»

ТОДОСЬ  ОСЬМАЧКА

1895-1962

202213

 

У травні  виповнюється 125 років від дня народження Тодося Осьмачки, талановитого українського поета й прозаїка, одного з найяскравіших представників покоління «розстріляного відродження», людини трагічної долі, приреченої на самотність і вигнання. Йому судилося пережити репресії й жахіття психіатричної лікарні, реалії емігрантського життя, виснажливу хворобу й вічний страх переслідування.

Тодось Осьмачка народився на Черкащині в селянській родині. Вірші почав писати ще в дитинстві. Під впливом сільської природи, народних переказів та казок формувалось його образно-символічне мислення та світовідчуття. Становлення його як поета припало на неспокійні, але плідні для української культури роки національно-визвольних змагань 1917-1922. Це була  доба  «Сонячних кларнетів» Павла Тичини, злету символізму, формування українського футуризму, час пошуків українськими митцями нових форм вираження художнього слова.

Перша збірка  Тодося Осьмачки «Круча»   побачила світ 1922 р. Згодом  вийшли друком ще дві збірки: «Скитські вогні» (1925) та остання  на               підрадянській Україні –  «Клекіт» (1929). Фахова критика  в особі С.Єфремова радо вітала появу молодого поета: «Серед нашого поетичного молодняку Осьмачка  являє, може, одну з найбільш надійних сил».   

 pic

Навчався Тодось Осьмачка  в Київському інституті народної освіти.  Він тяжко переживав страшний голод 1921 р., селянські повстання та їх жорстокі придушення. Тож  задумувався над історичним шляхом  України, над власною долею, яку бачив невіддільною від долі свого  народу. З часом наростала тривога й передчуття біди, а в поезії викристалізовувався трагічний образ українського селянства. Свої передчуття й настрої він поділяв з друзями  й побратимами з літературного угрупування  «Ланка» (згодом МАРС) Григорієм Косинкою, Валер’яном Підмогильним, Євгеном Плужником, Борисом Антоненком-Давидовичем. Мине небагато часу і всі вони стануть жертвами сталінського терору. 

 630_360_1548922430-335

 У вірші  Тодося Осьмачки «Деспотам» є такі рядки:

                           …нехай у лапах вашої гордині

                            в безодню тріпає земля, –

                            на бій із вами виступить однині

                            душа знеможена моя!

Вільний духом поет розумів, що на нього чекає. Переховувався  у родичів, намагався перейти західний кордон. Його арештували, вивезли до Москви, кинули  в Бутирську в’язницю, згодом –  в Кирилівську психіатричну лікарню. Змучений фізично й морально, за деякий час він повернувся до рідного села. Наприкінці 1942 р.  його шлях проліг до Львова, далі – табори для переміщених осіб в Німеччині, потім – США, Канада, подорожі Європою. У Німеччині Тодось Осьмачка активно працював над розбудовою  письменницькоі емігрантськоі організації МУР (Мистецький український рух). 1943 р. вийшла  у світ його наступна збірка «Сучасникам», яка містила  довоєнні поезії та «Думу про Зінька Самгородського», високо оцінену його сучасниками; 1953 р. – збірка «Китиці часу» (вірші  1943-48рр.). 1947 р. світ побачив один з найкращих поетичних творів митця, над яким він працював багато років, –  поема «Поет». Художнім баченням і осмислення дійсності, глибиною філософських узагальнень вона перегукується з Плужниковим «Галілеєм» та «Проклятими роками» Юрія Клена.

Прозові твори Тодося Осьмачки – повісті «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956) – слово правди про українське село на зламі 20-30-х рр. ХХ ст.: колективізацію, голод, терор; художній літопис винищення  всього українського.

10102521545643405_f0_0

Тодось Осьмачка, переслідуваний хворобою, страхом розправи над ним органами КДБ,  матеріальною невлаштованістю постійно змінював місце свого проживання. Під час однієї з поїздок до Німеччини в Мюнхені на вулиці його розбив нервовий параліч. Друзі літаком перевезли поета до США, влаштували його на лікування в психіатричну лікарню поблизу Нью-Йорка. Іван Багряний був останнім, хто бачив його живим – «розбитого паралічем і безпам’ятного, в ліжку, витягненого на весь зріст, суворого, як Данте, всіма забутого і покинутого».  Знеможена  поетова душа знайшла спокій далеко від рідної землі 7 вересня 1962 року.