Липень 7, 2020

Збірка поезій М.Філянського з дарчим написом П.Сениці

1985 року до музею у складі бібліотеки М.Терещенка надійшла збірка поезій Миколи Філянського «Calendarium», видана 1911 року у Москві. Унікальність її полягає в тому, що книга має дарчий напис. На обкладинці досить розбірливим почерком написано: «П.Й.Сениці. На ясний спомин про обмін душ від автора. Студня дня 24-го року 1912». Ця досить ошатна на вигляд книга, переплетена у темно-синю тканинну (ситцеву) з дрібними квіточками палітурку колекціонером М.Терещенком, дивном чином поєднала долі двох митців – поета Миколи Філянського та композитора Павла Сениці. Обидва жили в непрості часи, на зламі епох. Обидва родом з Полтавщини. Обидва були репресовані. Але життєві долі складалися по-різному.

Філянський_новый размер

Про Миколу Філянського (1873-1938) В.Шевчук писав: був «непересічною, різнорідною й багатою … індивідуальністю. У коло його професійних інтересів входило, крім поезії, малярство, архітектура, археологія, музеєзнавство, геологія, природознавство, був він і музикантом (добре грав на скрипці, гітарі, лірі-ралі)». До речі, він став прообразом одного з головних героїв повісті Віктора Петрова «Без грунту». Його життя обірвалося на початку 1938 р. Письменник був звинувачений в антирадянській контрреволюційній діяльності, засуджений до розстрілу. Реабілітований 1959 року. Архів не зберігся.

Окрім дарчого напису, книга цікава ще й тим, що в ній підкреслено сім поезій, причому підкреслені наймузикальніші твори. Г.Чупринка стведжував, що в поезії М. Філянського «музика плаче, музика ллється, пробираючись глибоко кудись у потайне місце душі». І звичайно ж, не помітити цього ефекту не міг один з найталановитіших композиторів «після лисенківського періоду» Павло Сениця (1879-1960). Саме він «…чи не вперше в нашій музиці спромігся охопити своєю творчістю майже всі галузі музичні. Симфонія, квартет, опера, солоспів, ансамбль вокальний, інструментальний твір, хор. Все це висуває Сеницю в перші ряди українських композиторів». Він автор близько 70 солоспівів. Із задоволенням писав музичні твори на тексти улюблених поетів: Т.Шевченка та своїх ровесників, поетів-модерністів: Я.Мамонтова (1888-1940), М.Шаповала (1882-1931), М.Філянського (1873-1938), Олександра Олеся (1878-1944), М.Вороного (1871-1938) та ін. А в радянські часи писав музику на тексти молодих М.Рильського, П.Тичини, В.Сосюри, М.Бажана. Досить популярний на зламі століть, він був забутий в першій половині тридцятих, а його творчість – репресована. А був справді знаковою постаттю, міг би досягти небувалих висот у вітчизняній культурі, якби його талант вільно розвивався, а не був занапащений злочинною владою.

М.Філянський та П.Сениця були особливо близькими за духом. Композитора приваблював, проголошений М.Філянським поетичний девіз «Мій бог – краса землі!», тож відгукнувся на його пантеїстичні ідеї романсовим циклом. Також були покладені на музику окремі твори з першої збірки М.Філянського «Лірика» (1906) та створена симфонія «Де-не-де тополі» на його одноіменну поезію, яку музичні кола зустріли із захопленням і яка відіграла фатальну роль у творчій долі композитора.

Коли могла відбутися зустріч митців? Судячи з дарчого напису, подарунок був вручений у Москві. М.Філянський з 1898 р. вчився на природничому відділенні фізико-математичного факультету Московського університету на геолога. І як геолог згодом одинадцять років (1906-1917), до свого остаточного повернення в Україну, працював на Уралі. П.Синиця також навчався у Московській консерваторії (1900-1909) і залишився жити в Москві, хоча постійно мріяв про повернення на рідну землю. До речі, у Москві нині знаходиться його архів, доступ до якого закритий. Якщо М.Філянський і П.Сениця не були знайомі у студентські роки, ймовірно познайомились згодом, як особистості, які вже творчо відбулися. Це могло відбутися у Москві, куди М.Філянський приїздив, щоб видати свої збірки. Можливо, вони зустрілися в якомусь із осередків української культури, яких у Росії було немало. Ці культурні центри були, вочевидь, чи не єдиним способом виживання у чужоземному російськомовному світі перед невблаганною асиміляцією. І втягували у свою орбіту всіх тих, хто відчував себе ментально іншим та намагався в міру сил та можливостей працювати на благо свого народу. І в часи П.Сениці у Москві діяло досить відоме музично-драматичне товариство «Кобзар», створене 1910 року. Першим керівником його був оперний співак-земляк І.О.Алчевський, з яким П.Сеницю поєднувала любов до України та перейнятість її долею. Недаремно він присвятив йому романс «Місяць, закоханий в ніч» (Слова Олександра Олеся). Думається, що кожний свідомий українець міг бути активним учасником товариства або ж просто відвідувачем його заходів. І, звичайно ж, поет – М.Філянський не міг не відвідати його, не бути поважним та бажаним гостем. І епохальна зустріч – не лише для земляків-українців, а й для української культури – могла відбулася саме тут «студня дня 24-го року 1912». І саме тут П.Сениця отримав у подарунок від поета-земляка книгу з дарчим написом «На ясний спомин про обмін душ…». Він, вочевидь, після ознайомлення з поезіями, відчув незбориме бажання озвучити їх. І підкреслив у збірці сім поезій, на які невдовзі написав музику. Це: «І небо заковане», «Втомившись після бур», «Сьогодні я родивсь», «Під саваном лежать», «Я не молюсь давно», «Allegro» (Заливають землю // Сяйво срібних рун), «Гукайте їх».

Як збірка «Календаріум» потрапила з Москви в Україну, на жаль, невідомо. 

Галина Юсин,
завідуюча сектором