Липень 27, 2020

«Присвячую моїй сонячній Україні». Володимир Винниченко у фондовій колекції музею.

У липні 2020-го виповнюється 140 років від дня народження Володимира Винниченка – видатного прозаїка, драматурга, художника, політичного і державного діяча.

01 IMG_2356_новый размер

В історії світової літератури важко відшукати подібну парадоксальну письменницьку долю. Як зазначає академік М. Жулинський, письменника, творчість якого ознаменувала новий напрям розвитку української літератури, слава якого «гриміла три десятиліття, грубо, безжально викинуто з пантеону національної культури, його книги вилучено з бібліотек, а на імꞌя було накладено ідеологічне табу…».

Тільки через півстоліття імꞌя Володимира Винниченка повернулося в Україну. Колекція Національного музею літератури України почала формуватися з 1981 року, за пꞌять років до відкриття експозиції та за десятиріччя до набуття незалежності Україною. Імꞌя В. Винниченка все ще було під забороною. І лише в перші роки незалежності України науковці музею отримали змогу поповнювати фонди творами, до того часу викресленими з літературного процесу з ідеологічних міркувань, зокрема й творами В. Винниченка. Непросто було їх відшукати. Втім, нині маємо досить велику добірку прижиттєвих видань письменника. Частина з них є окрасою постійно діючої експозиції музею. Презентуємо кілька з них.

Пригадаємо, що перші свої твори – поему «Повія» та оповідання «Народний діяч» – В. Винниченко надіслав до журналу «Літературно-науковий вісник» ще 1901 року, але публікація зꞌявилася в часописі лише в 1906 році. З резервно-обмінного фонду Центральної наукової бібліотеки Академії наук України до музею надійшла велика підбірка цього видання, але ті журнали, в яких були публікації В. Винниченка, були або відсутні, або пошкоджені, з вилученими сторінками. На щастя, зберігся журнал (т.38, Львів,1907), де вміщено відгук Івана Франка на вихід першої книги оповідань В. Винниченка «Краса і сила». Захоплений Іван Франко пише: «І відкіля ти такий узявся? Серед млявої тонко аристократичної та малосилої або ординарно-шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників винирнуло щось таке дуже рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками…». Першим своїм твором, який письменник побачив надрукованим, було оповідання «Сила і краса» (пізніше «Краса і сила») у журналі «Киевская старина» 1902 року за липень – серпень. Для українського читача цей твір «зіграє в новітній історії української літератури ролю межового каменю, межового стовпа між двома літературними епохами», відзначить Г.К. Костюк. У музейній колекції це оповідання представлено рідкісним закордонним виданням: В. Винниченко. Краса і сила. – Аусбург: Заграва, 1946. На обкладинці та титульній сторінці не зазначено ні місця, ні року видання. Їх довелося встановлювати за довідниками та за текстом на звороті титульної сторінки. У книзі обꞌєднано три оповідання: «Краса і сила», «Історія Якимового будинку» та «Куць і Грицунь». В «Енциклопедії українознавства» (т.2. Париж –Нью-Йорк.1955, с.711) зазначено, що з назвою «Заграва» виходив літературно-мистецький журнал видавничої Спілки українських письменників і журналістів в Аусбурзі 1946 р. За списком книг цього видавництва і встановили вихідні дані. Для музейної колекції книгу подарувала Леся Воронина – письменниця, журналістка, давня шанувальниця і учасниця багатьох літературно-мистецьких акцій музею. Книга зберігалась у її родинному архіві.

У музейній колекції маємо видання повісті В. Винниченка «Босяк», здійснене в Москві 1915 року. Книга надійшла з бібліотеки визначного українського письменника Миколи Лукаша. Очевидно, він вирізнив цю повість Володимира Винниченка як особливий твір письменника в контексті талановитого зображення нетрадиційного на той час літературного героя. Саме на цій повісті акцентує свою увагу літературознавець І. Качуровський, коли пише про особливості образної системи В. Винниченка «…він вніс в українську літературу не умовні, як перед тим, а живі, конкретно-намацані характери злодіїв та волоцюг…в повісті «Босяк», де письменник створив монументальний образ центрального персонажа – босяка. Образ, який ледве чи поступається постатям героїв Шекспіра, Бальзака, Гоголя».

IMG_2354_новый размер

В Україні В. Винниченку вдається видрукувати повість «Босяк» у виданні, яке одразу ж стало забороненим – «Основа». Вісник письменства, науки і громадського життя. Друкарня «Акц. Южно-Русскаго Общ. Печатного Дела в Одессе», 1915. Вісник мав лише три числа. Фрагменти повісті розміщено у всіх трьох. Перегорнемо сторінки цього видання. Книга 1 вийшла у серпні 1915р. Повість на сторінках 1 – 26; книга 2 вийшла у вересні 1915 повість на сторінках 18 – 43; книга 3 вийшла у жовтні 1915 повість на сторінках 8 – 34. Всі три книги надійшли до фондів з Центральної наукової бібліотеки АН УРСР 1983року.

В. Винниченко епізодично мешкав у маєтку свого постійного мецената і порадника Євгена Чикаленка. Очевидно сам Є. Чикаленко підказав йому видрукувати свої твори у журналі «Нова громада», де він був видавцем, а редактором – С. Єфремов. Журнал видавали у київській друкарні С. Борисова на вул. Маложитомирській. Тут друкували твори такі авторитетні письменники, як Б. Грінченко, М. Левицький, М. Вороний. У цьому журналі В. Винниченко в 1906 р. публікує оповідання «Моє останнє слово». У фондах музею зберігаються лише три номери журналу із фрагментами оповідання: №1,с.1-39; №4, с.1-39; №6, с.40 -67. Твір викликав у читачів цікавість своєю незвичайною архітектонікою; герой твору, чекаючи смертного вироку, у своєму слові-сповіді заповідає своїм майбутнім землякам: «Слава життю, всемогучому, вільному, творчому життю…».

Особливий твір Володимира Винниченка – роман «Сонячна машина». Сам автор про нього писав: «…це ж візитова карта української літератури в Європі». Нам вдалося розшукати рідкісне видання – журнал «Життя й революція» (1928р., кн.6 за червень), в якому сучасник В. Винниченка, відомий вчений, поет М. Зеров опублікував статтю «Сонячна машина» як літературний твір», в якій зазначає: «Сонячна машина для нас первинна, і первинна саме жанровою своєю фізіономією. У нас ніколи не було великого роману з елементами авантюри та соціальної фантастики». Про особливість твору свідчить той факт, що роман зразу ж вийшов трьома виданнями. На сьогодні у книгозбірні музею зберігається два: В. Винниченко. Сонячна машина. – Харків, ДВУ, 1928 (із зібрання московської колекціонерки А. Гаєнко – Мелос) та В. Винниченко. Сонячна машина. – Харків, ДВУ, 1929 (із зібрання М. Лукаша).

IMG_2357_новый размер IMG_2355_новый размер

Музейна колекція поповнюється шляхом ретельних пошуків. Але бувають приємні несподіванки, коли під час музейних заходів шанувальники, друзі музею дарують родинні реліквії. Так у 2008 році під час вечора памꞌяті знаного літературознавця Володимира Плачинди його вдова Наталія Никифорівна подарувала музею велику підбірку рідкісних книг з бібліотеки родини. Серед подарованих – В. Винниченко. Твори, 1926 р.. (книга без обкладинки, титульна сторінка втрачена). До книги ввійшли твори «Голота», «Біля машини», «Куць та Грицунь». Це видання нам цікаве ще й тим, що тут є літературний нарис А. Ніковського «В. Винниченко». В ньому зазначено, що «перші роки перебігли в марних запитаннях критиків – «Талант чи випадковість?» (Н. Личко), «І звідкіля ти такий взявся?» (І. Франко). І далі стало ясно всім, що це справді видатний природний літературний талант, який чуло стоїть на сторожі проблем сучасності, і що взявся він з органічного українського грунту, і що гарячий він та бурхливий, як сама наша сучасність».

Аби більш повною була розповідь про фонд В. Винниченка до 30-х років XX століття, варто згадати ще віднайдені нами «Зібрання творів» у 23-х томах видавництва «Рух» та у 28-ми томах видавництва «Книгоспілка». Їх збирали окремими томами з кількох колекцій: М. Лукаша, О. Глущенка, А. Гаєнко – Меліс.

Майже до 1933 року (В. Винниченко вже понад 10 років жив поза межами України) його творчість була добре знана на Батьківщині, його твори видавались, вивчались в школах, були присутні в українському культурному просторі. Закордонні видання письменника – тема окремої розповіді. Пошукова робота доробку письменника, «людинознавця і психолога», який своєю творчістю та ідейно-естетичними відкриттями позначив нові шляхи розвитку українського письменства, спонукав літературну молодь до творчих пошуків, триває.

Раїса Сеннікова,
заступник директора з науково-освітньої роботи