Листопад 6, 2020

Алла Горська, Віктор Зарецький, Борис Плаксій. Панно «Земля».

Флоромозаїка «Земля» була створена художниками шістдесятниками Віктором Зарецьким, Аллою Горською та Борисом Плаксієм 1968 року в Києві.

Земля

Творчий розвій художників Алли Горської (1929-1970), Віктора Зарецького (1925-1990) та Бориса Плаксія (1937-2012) припав на часи хрущовської «відлиги», лібералізацію сфер суспільного життя, національного Відродження. Подружжя Горської-Зарецького було серед лідерів руху шістдесятників. Їх помешкання стало салоном молодої української інтелігенції, а після закриття Клубу творчої молоді «Сучасник» – його неофіційним осередком. Ідея українського національного мистецтва була для них однією з ключових. Головним теоретиком був Віктор Зарецький.

З 1965 по 1970 роки Алла Горська і Віктор Зарецький разом з художниками-однодумцями працювали в жанрі монументального мистецтва. Світоглядним переворотом для них стала творчість мексиканських монументалістів Дієго Рівери та Альваро Сікейроса. У співавторстві з Григорієм Синицею, Галиною Зубченко, Борисом Плаксієм вони виконали новаторські розписи та мозаїки в Донецьку та Донецькій області, Жданові (Маріуполі), Краснодоні та Києві.

Панно «Земля» народилось в перерві між роботою у Краснодоні у 1967-1968 роках. В Києві була вже заявка на роботу над меморіалом «Молода гвардія» і вони втрьох почали робити ескізи. Митці ходили до майстерні по Чорній горі і дорогою їм траплялися цікаві природні матеріали. У Бориса Плаксія виникла ідея зробити флоромозаїку на тему Землі.

Про роботу над панно залишились детальні спогади Бориса Плаксія. Головний задум і центр композиції – Оранта. Про зображення Оранти на стіні Софійського собору в Києві якраз у 1966 році з’явилась блискуча стаття Сергія Аверинцева. Для шістдесятників в час войовничого атеїзму Софія Київська була не лише вершинним мистецьким твором світового рівня, еталоном краси, а й символом духовності

Працювали з захопленням, до нестями. Панно було виконано виключно за покликом душі. Твір сприймається як біль Землі, яка не може прогодувати своїх дітей. В центрі – сива Оранта в чорній хустці з німбом, за яким проглядаються чорні круки. На ній буденний одяг сільських жінок Київщини та Полтавщини першої чверті ХХ століття; намисто з кісток, величезні босі ноги вгрузли в землю.

Тема національного і людського болю була суголосною митцям-правозахисникам, за якими на той час уже існувало тавро неблагонадійних. Вони брали участь в багатьох акціях протестів проти свавілля влади. Відомо, що Віктора Зарецького в КДБ застерігали не поширювати його спогади про Голодомор. Алла Горська, «душа українського шістдесятництва», на початку 1960-х років разом із Лесем Танюком та Василем Симоненком відкрила поховання розстріляних в Биківні – вони надали цій справі розголосу. Тож флоромозаїку «Земля» художники задумали як послання про трагедії українського народу. Серед матеріалів, які вони збирали по дорозі в майстерню, були і кістки.

Одразу цей твір дістав високу оцінку. Вісімдесятирічний художник Іван Кавалерідзе, який був для них справжнім маестро і уособлював тяглість культури сказав: «От, якби встали старі майстри, то вони б вам сказали спасибі». Історик Сергій Білокінь, який був частим гостем у Горської-Зарецького писав, що це один з наймогутніших творів того часу. Серед дослідників з української діаспори мистецтвознавець і художник Богдан Певний писав про панно як «осягнення болів і сил рідної землі». Художник-монументаліст Володимир Прядка назвав «Землю» шедевром українського мистецтва.

1996 року панно «Земля» (162*188см) було передано сином художників Олексієм Зарецьким до Національного музею літератури України і з того часу часто експонується на виставках.