Червень 16, 2017

Серед полотен Василя Барки…

14 червня 2017 р. у музеї на виставці малярських робіт Василя Барки «Світ очима душі» відбулася ще одна оригінальна подія – так звані «вечірні медитації»: серед художніх полотен письменника зазвучали його поезії, вишукані піснеспіви та стислі літературознавчі коментарі. Зокрема духово насичені й естетично (прошу не лякатися такого означення) феноменальні тексти письменника читала Галина Стефанова. Своєрідні канти на віші Г.Сковороди (нагадаю, сам Барка вважав себе послідовником мандрівного філософа), народні й авторські пісні – акапелло й під супровід гітари – виконали Надія Боянівська, Лілія Булгакова й Ігор Якубовський. Модерувала зустріч Павлина Дунай.

10

Серед іншого дуже уважним і вдячним учасникам «медитацій» нагадалося про феномен особистості й творця Василя Барки (Василя Костянтиновича Очерета, 1908 с. Солониця, Полтавщина – 2003 Глен Спей, США) –  на жаль, не надто добре знаного українського поета, прозаїка, есеїста, літературного критика, літературознавця, перекладача, релігійного мислителя, сповідника ідеї відродження християнської України, автора кількох десятків (вважається близько 30) малярських робіт. А ще – містика, «людини від Бога», що, як і Микола Руденко, на межі життя і смерті удостоївся духовного видіння реальності Ісуса Христа й пережив у своїй долі не одне Господнє диво. Названі обставини спонукали В.Барку в такому непевному світі апокаліптичного ХХ століття обрати дорогу білого ченця, а власну поезію розцінювати як  своєрідне служіння Божому промислу. Бо ж, за його переконанням, поезія в найвищому сенсі має бути виразницею ласкавого поклику Божого до кожної людської душі. Властиво так він і писав: у таборах Ді-Пі, коли належав до МУРу, в гомінких містах Америки, де тяжко працював переважно чорноробом, у тихому, ніби наближеному до Неба селищі Глен Спей, в якому прожив останні 32 роки. Саме в Америці Баркою були написані провідні поетичні, прозові й літературно-критичні тексти (майже 40 томів), кілька п’єс та переклади з Данте, Шекспіра, Гоголя.

2

Що ж до малярства, то на виставці в музеї вперше представлено художні роботи В.Барки, що потрапили в музей у 1998 році через Комісію з повернення в Україну національних культурних цінностей. Вони складають колекцію з 21 полотна. Всі роботи виконані в авторській техніці – малюнка пастеллю (з додаванням лаку для фіксації зображеного) на спеціальних диктових чи фанерних дощечках. На звороті кожної роботи рукою Барки вказана її назва, авторство та, зазвичай, рік написання.

Під час монтування виставки «Світ очима душі» за принцип її побудови було обране Барчине розуміння Всесвіту як Божого храму. А, відповідно, й розміщення та екскурсійна інтерпретація зображених на його полотнах переважно гірських пейзажів – як невеличких фрагментів Божого творива, переданих пензлем художника-духовидця. Напевно, саме через це невеликий експозиційний зал з двадцятьма малярським роботами В.Барки, що цілком відчутно випромінюють світло й стишену радість, сприймається не лише як мистецька, а й духовна оаза.

5

Як змогли переконатися учасники «медитацій» зі споглядання картин Барки, у нього тонко розвинуте відчуття перспективи й гармонії. Колористика полотен м’яка, з переважанням зелено-блакитних барв і ніби розсіяного світла, що зазвичай служать тлом зображуваного. Автор також вдається до істотної інсталяції сюжетотворчої вохри – від жовто-помаранчевої аж до брунатно-кармінної – включно зі стишеним рожевим та бузковим. До того ж, попри відчутну колористично-настроєву стишеність, що досягається не так м’якістю фарб, як нетривіальним і разом з тим органічним їх поєднанням (зразка впорядкованості й вищої логіки барв при дисперсії світла у веселці), його полотнам притаманна світла струмуюча енергія. Утім, зводити неповторність художніх робіт письменника лише до джерел колористики й енергетики, певно, хибно. Цим полотнам, як властиво і його поезії, притаманне поєднання принаймні двох планів – того, що бачить око й того, що душа. Внаслідок цього складається враження, що картини презентують цілком реальні краєвиди, які також містять у собі відчуття вічності. Напевно, саме цим експоновані в музеї пейзажі дещо нагадують роботи Чурльоніса, можливо, Реріха чи й Волошина. Назагал складається враження, що Барчине малярство – це зображення земних краєвидів, побачених  духовними очима вірника як сліди Неба на землі.

3

Що ж до вечірньої медитації серед експозиції виставки картин В.Барки «Світ очима душі», то відбулася вона цілком успішно. Хоча б тому, що активними її учасниками стали не лише ті, хто читав, співав чи подавав коментарі до долі письменника, його поезії й малярства, а й самі глядачі й слухачі. Вони, до речі, не змогли вміститися в самому виставковому залі, а натомість розташувалися при відчинених дверях на приставних стільцях та ослінчиках у вишуканому холі музею. Ну й урешті, все завершилося так, як  належиться успішним мистецьким медитаціям – спільним співом однієї з народних пісень, де вже соло належало самим відвідувачам виставки, які, попри пізню годину,  довго не хотіли виходити за межі музею.

І насамкінець, хотілося б залишити для себе, для тих, хто вже був на виставці «Світ очима душі», і хто ще встигне на неї потрапити, – одну, як означують літературознавці, «неканонічну» серед усіх так само «неканонічних»  строф В.Барки, що виразно резонує з його малярством:

…Земля схвильована відкрита небу,

так відкрита, що радісно і страшно. А небеса високі.

Чути і знати безсмертя в світі. Тільки сумно відати,

що ми на цій землі – минучі гості; що наші

діяння і серця цвіт – дочасні. А жити б

та радіти без кінця.

 

 

 

                                                                           Павлина Дунай