Жовтень 9, 2017

Виставка однієї картини «Віктор Зарецький. «А ми тую червону калину та й піднімемо…» (Портрет Алли Горської).

Виставка представляє історію створення картини відомого українського художника Віктора Зарецького «А ми тую червону калину підіймемо» – портрет його дружини Алли Горської. Подружжя талановитих митців Алла Горська (1929-1970) і Віктор Зарецький (1923-1990) були серед лідерів  правозахисного руху шістдесятників, «духовного Руху опору підрежимної України» (О. Пахльовська). Київська кватира і майстерня  подружжя Зарецького-Горської стали «епіцентром руху» (О.Заливаха).

Талановита мисткиня, авторка портретів Т.Шевченка, О.Довженка, А.Петрицького, Б.Антоненка-Давидовича, В.Симоненка, І.Світличного, Є.Сверстюка, Л.Танюка, художнього оформлення вистав за творами М.Куліша та М.Стельмаха, монументальних мозаїк  (у співавторстві) та ін., стала «душею українського шістдесятництва» (Р.Корогодський). Алла Горська розповсюджувала самвидав, допомогала матеріально політв’язням та їх родинам, була присутньою на політичних судах, подавала протести до прокуратури і КДБ. У 1968 році за підпис «Листа-протесту 139» її було виключено з Спілки художників України. Вона стала символом свободи, який не вписувався в ідеологію тоталітарної системи.

28 листопада 1970 року її було вбито у Василькові при нез’ясованих обставинах. Сучасники пов’язували трагічну загибель із виявленням Аллою Горською разом із В.Симоненком та Л.Танюком поховань жертв сталінського режиму у Биківні і наданні цій справі публічного розголосу. Після загибелі Алли Горської в українській літературі з’явились поетичні твори, які вшановували її пам’ять. Першою стала поезія Василя Стуса «Ярій, душе. Ярій а не ридай…», прочитана ним  під час поховання. Згодом їй присвятили поезії І.Світличний, Г.Мазуренко, І.Калинець, Є.Сверстюк, І.Драч, Я.Славутич, В.Вовк, І.Жиленко, А.Пашко, Г. Гордасевич, С. Білокінь, картини -  Б. Плаксій, Г.Севрук та ін.

Найбільшою втратою загибель Алли стала для її чоловіка  Віктора Зарецького. Про їхнє яскраве подружнє і мистецьке життя найдостовірніше написав син, філолог Олексій Зарецький у книзі «Мої батьки». Найвиразніше їх взаємини означені словами Віктора Зарецького з листа від 4 квітня 1961 року: «Без тебе немає мені життя». В своїй творчості він часто звертався до образу дружини, а в 1989 році написав  великий портрет-картину. Назва – слова пісні-гімну січових стрільців – вказує на те, що образ Алли Горської став для нього символом України, його пророцтвом (до  проголошення Незалежності лишалось всього два роки).

Алла Горська зображена на повен зріст з піднятими руками, які злітають вгору як голуби, у вишитій кетягами калини сорочці. Образ калини має подвійне звучання – особистісне і як символ України.  Як зазначала М.Коцюбинська, «образ Алли незмінно пов’язаний у моїй свідомості з двома враженнями-символами.    Пер­ше – це ореол світла, жмут проміння. (…) І друге символічне уявлення – калини. Червоний кетяг в її руках як щось неодмінне, самозрозуміле. Як норма. Недаремно несла за труною Василя Симоненка оповитий китайкою жмут калини. Недаремно на його портреті Алиної роботи – збризки калини як її авторський підпис. Недаремно у присвяченому Аллі вірші Стуса – «червона тінь калини». На полотні Алла-Україна, яскрава, з сяючою посмішкою, з ореолом барвистих стрічок і кетягів калини, є також символом нездоланності Духу, символом національного відродження України.

Картина Віктора Зарецького «А ми тую червону калину та й підіймемо» в числі інших робіт та родинного архіву була передана до НМЛ України сином Олексієм Зарецьким у 1996 році і з того часу є окрасою мистецької збірки музею. Впродовж років вона неодноразово експонувалась на музейних виставках.

Виставка діє до кінця жовтня. Куратор – Наталія Кучер.