Квітень 10, 2018

«Загадки долі і творчості Наталени Королеви»

IMG_5398_новый размер

   Днями в Національному музеї літератури України відбулася літературно-мистецька зустріч «Загадки долі і творчості Наталени Королеви», присвячена 130-річчу від дня народження української письменниці, яка екзотизмом власної творчості, потужним інтелектуальним насиченням, шляхетністю й філософічністю насправді вразила українського материкового читача в 90-х роках XX століття. Адже до того її тексти були відомі лише за кордоном.

    На зустріч були запрошені працівники бібліотек Шевченківського району міста Києва, аспіранти вишів та співробітники музеїв.

IMG_5454_новый размер IMG_5456_новый размер

    Провідними спікерами виступили науковці Катерина Усачова та Павлина Дунай. Зокрема Катерина Усачова – автор монографії про творчість Наталени Королеви – розповіла багато цікавих легенд, пов’язаних з долею письменниці, які значною мірою детермінували її тексти. На потужній духовній складовій, базованій на Святому Письмі і київському періоді життя письменниці наголосила Павлина Дунай.

    Під час зустрічі дуже доречно прозвучали акапельні піснеспіви Надії Боянівської та Надії Булгакової  на ладіно – мертвій мові іспанських євреїв XVI століття. Адже по матері письменниця походила з іспанських грандів, а по батькові – зі знаменитого роду польсько-литовських графів Дунін-Бурковських. І лише четверта частина її родоводу була українською.

IMG_5430_новый размер

    До заходу підготовлена невеличка, але дуже змістовна виставка раритетних видань Наталени Королеви за кордоном і в Україні з фондів музею.

    Формат зустрічі надав можливість поспілкуватись із науковцями про особливо цікаві, малодосліджені, а часом і зовсім незнані факти її біографії та особливості творчості.

IMG_5416_новый размер IMG_5419_новый размер IMG_5534_новый размер IMG_5433_новый размер

 

 

 

Загадкова Наталена Королева

До 130-річчя  від дня народження Наталени Королеви ( 03.03.1888 -01.07. 1966) у Національному музеї літератури відбулася літературно-мистецька зустріч, присвячена таємницям долі і творчості цієї напрочуд неординарної української письменниці. Зустріч мала форму відкритого діалогу між Катериною Усачовою – авторкою монографії «Агіографія та легенди у прозі Наталени Королеви» (К., 2013) і яка, на загал, займається її дослідженням близько 20 років, та Павлиною Дунай – провідним науковим співробітником музею, для якої творчість цієї письменниці свого часу стала евристичним  відкриттям та спонукала до глибшого проникнення в її долю і тексти. До кола невимушеного спілкування також долучилися співробітники бібліотек Шевченківського району Києва, аспіранти київських вишів та музейні працівники. Особлива роль у цій зустрічі належала співачкам Надії Боянівській та Надії Булгаковій, які виконали кілька пісень акапелло на ладіно – мертвій мові іспанських євреїв ХУІ століття.

Яким же, властиво, постав образ цієї письменниці з цієї дуже цікавої розмови?

Насамперед Наталена Королева – справді дивовижна постать  української літератури ХХ століття. Вона  зуміла поєднати  карколомну життєву дорогу, гідну не одного гостросюжетного роману в стилі Дюма чи захоплюючого пригодницького фільму (на жаль, поки що ніхто не береться за цей неймовірний матеріал для її романізованої біографії чи гостросюжетного трилеру) з розкішною високоінтелектуальною творчістю в кількох європейських літературах. Утім, як, на жаль, і притаманне  українським літераторам,  що працювали впродовж 20-60-х років ХХ століття за межами України, екзотична творчість Наталени Королевої за її життя не стала широко відомою й  належно поцінованою. Лише з часів незалежності України спостерігається зростання видавничого, читацького та наукового інтересу до її неординарної прози.  Однак попри те, що дослідженню її текстів присвячено п’ять (!) кандидатських дисертацій, досить значна частина її спадку залишається неопублікованою і, як стверджують науковці, невиявленою, а творчість – не вельми відомою, принаймні  серед широкого кола читачів. Про це свідчить хоча б те, що опубліковано лише три книги її текстів, які, зрозуміло, не охоплюють увесь масив її творів.

То хто ж вона ця легендарна жінка й авторка неймовірно цікавого й естетично майстерного письма?

Почнемо з того, що Наталена Королева поєднала в собі архіблакитну  кров іспанки-матері – грандеси  Марії-Клари де Кастро Лячерда і Медіна Селі,  що  текла і в жилах королів та лицарів Іспанії й Португалії, та польсько-українського графа (з походження данця) Адріана-Юрія Дунін-Борковського.  А щоб цієї інформації  про аристократизм нашої авторки читачам не  виявилося замало, то додамо, що коріння її роду по матері, за авторськими легендами самої письменниці, якимось чином мало з’вязок  із Понтієм Пилатом  та було  кровно спорідненим зі святим Домініком, а по батькові –  сягало не кого-небудь, а Ярослава Мудрого. Крім того серед шанувальників її жіночих  приваб і розуму був не хто інший, як сам іспанський король Альфонсо ХІІІ.

Народилася майбутня письменниця 3 березня 1888 року біля міста Бургоса в селищі Сан-Педро де Карденья, що в Іспанії і, як і належалося чистокровній грандесі, отримала непросте  ім’я: Кармен – Фернанда – Альфонса – Естрелла – Наталена. Мама дівчинки померла через 5 годин після пологів, а вражений цією подією  батько  не захотів бачити доньки і, будучи вченим-ентомологом та членом Паризької  академії наук, подався в тривалі наукові мандри  по Цейлону, Індії та Африці. Натомість офіційним опікуном Наталени став дядько Евгеніо – офіцер королівської гвардії, згодом учений-чернець, бібліотекар Ватикану. А поки що її забрала до себе в маєток на  Волині бабуся Теофілія, де дівчинка до п’ятирічного віку жила серед українського оточення – краси природи, мови, звичаїв. Після смерті бабусі отримувала освіту в монастирі Нотр дам де Сіон (Франція), гімназіях Бургосу (Іспанія), Інституті для шляхетних панянок у Києві й вишах Петербурга. Як наслідок, майбутня письменниця володіла 9 іноземними мовами, в тому числі й арабською, зналася на мистецтві та почувалася у світовій історії та культурі (іспанській, французькій, грецькій, римській, арабській, а почасти й українській), досить вільно. А головне, набула  ґрунтовного духовного опертя – все життя залишалася по-справжньому глибоко віруючою католичкою. Утім формалізм церковних приписів не зупиняв письменницю перед численними  справжніми й вигаданими пригодами, а то й авантюрами.  Як, утім, і перед творенням  зовсім не канонічних легенд –серед яких і про. кубок Святого Грааля, носіями якого, за її художньою версією, виявилися  Марія Магдалина,  Понтій Пилат і воскреслий Лазар. Мала три дипломи про вищу освіту – археології й малярства (після вишів Петербурга) та медицини, якій навчалася в Парижі. Крім того, співала в професійних оперних трупах того ж Петербурга, Парижу, Києва, Венеції.

Як археолог брала участь у розкопках легендарної Помпеї, Десятинної церкви в Києві, також здійснювала польові дослідження  в Криму, Єгипті, Вірменії, Персії. Під час І світової війни, вступивши до Червоного хреста, перебувала на фронті як медична сестра у складі російської армії. Тричі була поранена й нагороджена Георгіївським хрестом “За хоробрість”.

Особисте життя Наталени Королеви складалося  не менш екзотично, ніж решта подій, із яких ткалася її доля. В Петербурзі вона познайомилася з перським дипломатом князем Іскандером Гакгаманіш ібн Курушем із царського роду Ахменідів. Перейшовши через карколомні пригоди, пов’язані з різним віросповіданням закоханих (наречений був зороастрійцем), вони, врешті, одружуються 1915 року (Іскандер приймає католицтво). Однак через півроку ібн Куруш, який воював на боці Росії, гине під Варшавою, а Наталена, відпровадивши  його тіло в Персію,  продовжує рятувати поранених на фронті.

В пору національно-визвольних змагань в Україні 1917-1920 років деякий час працювала в Міністерстві закордонних справ Української Народної Республіки, а з їх драматичним перебігом виїхала разом  із мачухою (батько на той час уже помер) до Чехії як репатріантка. Саме в Чехії Наталені й судилося стати Королевою. У Празі вона зустрічається з аташе УНР Василем Королівим- Старим. За фахом ветеринар, він був знаний як активний український культурний, громадський і політичний діяч, видавець, письменник і маляр. Вони побралися й дуже скромно  жили в невеличкому будиночку в містечку Мельнік біля Праги, в якому, до речі, свого часу бували і М.Садовський, і Є.Маланюк, і О.Олесь… і колишній  король Іспанії Альфонсо ХІІІ. Саме на еміграції В.Королів-Старий зумів переконати Наталену Королеву стати українською письменницею, мотивуючи це тим, що французька й польська літератури вже добре розвинені й знані, а українська потребує свіжих  сил і талантів. Певно, важило й те, що сама авторка, як згодом писала, завжди була закохана в розкішну красу  Волині, маєстатність золотоголового Києва, а українців  сприймала за нащадків давньої Еллади.

Як літераторка Наталена Королева  почала писати ще молодою дівчиною по-французьки, користуючись  настановами й порадами теж не аби кого,  а батькового приятеля письменника-інтелектуала Анатоля Франса. Саме у Франції й були опубліковані її перші твори  переважно науково-белетристичного й духовного  змісту. Є відомості про те, що наша авторка писала також і польською мовою. Зокрема їй приписується збірка легенд (а це улюблений жанр Наталени Королевої) під псевдонімом “K. Walewska”.

Що ж до україномовних текстів, то вони були створені в Чехії й друкувалися в еміграційних видавництвах  та періодиці. Зрозуміло, що в Україні більшовицькій вони не могли бути ні опублікованими, ні знаними. Назагал літературознавці, зокрема І. Набитович, поділяють прозу Наталени Королевої на кілька груп: 1)твори християнської тематики;  2) тексти безпосередньо з Біблією не сполучені, проте з виразним елементом сакрального; 3) тематично закорінені в історію античного світу – стародавнього Єгипту, Скіфії, Руси-України;           4) автобіографічні повісті, які містять елементи нестримного фантазування  авторки;  5) науково-популярна проза з елементами  художності. Висока наукова ерудиція Наталени Королевої дозволяла їй, як і Лесі Українці та неокласикам,  цілком вільно почуватися в історичних реаліях давніх екзотичних світів, у яких менше з тим, вона завжди знаходила переконливі  перетини з українською історією. Втім, про що б не писала Наталена Королева, її насамперед цікавить, так би мовити, вищий щабель людського буття – духовність  і культура – як окремих особистостей, так і цілих цивілізаційних груп. Попри те, тексти письменниці завжди оперті на достеменні історичні побутові деталі (не забуваймо про її фах археолога). Це робить їхні культурні та духовні концепти ідейно переконливими  й естетично красивими.  Такі її повісті “Quid est Veritas”, “Предок, ” “1313”, “Сон тіні”, “Без коріння”, цикли оповідань “Во дні они”,  “Легенди старокиївські” та інші твори, що буквально полонять читачів небуденними пригодами, широко окресленими інтелектуальними горизонтами, шляхетним  натхненням, вишуканим стилем та, зрозуміло, залишають  відкриту перспективу для інтелектуального й духовного осягнення. Назагал проза Наталени Королевої неймовірно цікава, культуротворча й душекорисна. Такі книги зрілий читач зазвичай послідовно й наполегливо шукає, а коли знаходить, то естетично бенкетує, отримуючи  від них велику насолоду.

Словом, проза Наталени Королевої чудова. Її слід читати, й тішитися, що така авторка в нашій літературі є. А ще з нетерпінням очікувати досі неопублікованого й сподіватися на знайдення поки що невідомих її текстів.

До речі, в Києві багато слідів перебування Наталени Королевої – той же Інститут шляхетних панянок (нині Міжнародний центр культури й мистецтв) на розі Хрещатика й Інститутської або, скажімо, будинок Дуніних-Борковських десь поруч із сучасною станцією метро “Театральна”. В інтернеті називається навіть його адреса – вулиця Пушкінська, 22. Ну й певно ж, її нетривала праця в Міністерстві закордонних справ  Уряду УНР спонукає долучити до її київських локусів Будинок Центральної Ради, а участь в оперних спектаклях – до Театру опери і балету, що нині носить ім’я Т. Шевчека. Це  щонайскромніша топографія. Що ж до Мельніка, де 1 липня 1966 року померла й похована письменниця, то на її могилі немає жодного напису і впізнається вона хіба що за похованням її чоловіка Василя Короліва-Старого. Годі дивуватися, що період після еміграції письменниці відомий набагато менше. Хоча й без нього в долі нашої авторки залишається велика кількість загадок і таємниць, які ще потребують виявлення, дослідження й інтерпретації.

Підсумовуючи результати зустрічі й спілкування в Музеї літератури, можна безпомильно стверджувати, що все життя Наталена Королева колекціонувала, творила, а часом і просто вигадувала та прекрасно втілювала у власних художніх текстах різнорідні історичні й  приватні легенди. Тим то не дивно, що її доля теж сприймається як прецікава легенда, створена легендарною особистістю.

Павлина Дунай,

провідний науковий співробітник НМЛУ