“ЛІТОПИСЕЦЬ УКРАЇНСЬКОГО ПРОСТОРУ”(Улас Самчук у фондовій колекції Національного музею літератури України)

 

Наталя Бондар,
заступник генерального директора з наукової роботи

 

Ім’я Уласа Самчука (1905–1987) донедавна було добре знане за кордоном і майже не відоме в Україні. Тільки в роки незалежності його твори почали видаватись на Батьківщині, краще з його доробку було внесено до шкільних і вузівських програм, про нього заговорили літературознавці, з-за океану повернулись документи, рукописи та меморіальні речі письменника, українці змогли побачити закордонні видання його творів. У Рівному та в Тилявці (Тернопільщина) з’явились літературні музеї Уласа Самчука, науковці Національного музею літератури України також представили постать і найвагоміше з доробку митця у кількох розділах новоствореної експозиції, що репрезентує українську літературу ХХ століття, організували кілька ґрунтовних виставок, залучивши до показу на них матеріали з інших наукових і культурно-освітніх інституцій.

ulassamchuk1941
І далі триває пошук експонатів, що знайомлять з долею і творчістю талановитого письменника, який одним з перших в українській літературі на повен голос заявив про трагедію рідного народу в роки голодомору 1932-1933 рр., повідав про формування нового покоління української інтелігенції у 20-ті рр., національно-визвольні змагання на Закарпатській Україні та української повстанської армії на Волині, змалював долю мільйонів емігрантів, розкиданих війною по світах.
“Я ставив і зараз ставлю собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю” [ 10, с.5], – писав Улас Самчук. Кращі його твори, такі як-от трилогії “Волинь” та “Ост”, роман “Марія”, потвердили, що письменник з честю виконав поставлене перед собою завдання. Він – автор 22 книг, у тому числі двох трилогій, а також значної кількості журнальних і газетних публікацій. Переважна більшість з них на сьогодні є рідкістю, деякі – раритетами. Тому перед музейниками стоїть досить складне завдання їх розшуку для формування цілісної фондової колекції. Нині у фондах музею налічується понад 100 експонатів, які репрезентують постать Уласа Самчука і його творчість. Це прижиттєві видання, здійснені на еміграції, меморіальні речі, світлини, публікації в періодиці, книги, видані в Україні в роки незалежності, а також значна кількість літературно-критичних статей і спогадів про письменника. На деяких справді унікальних експонатах варто зупинитись докладніше.
Найперше – меморіальні речі. До музею вони були передані Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей при Кабінеті Міністрів України та Українським фондом культури через посередництво Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України у січні 1995 року (акт прийому №3 від 17 січня 1995 року). Це частина архіву-музею Уласа Самчука, який після смерті письменника був створений у Домі для старших людей ім. І.Франка у Торонто. Саме там деякий час перед смертю жив письменник. Там провела свої останні роки і його вдова – Тетяна Федорівна, яка померла на кілька років пізніше свого чоловіка. Вона подарувала 50 000 доларів на музей Уласа Самчука, який розмістився у тому ж таки Домі. Згодом куратор цього музею в Торонто, громадська діячка Канади, екзекутивний директор пансіонів ім. І.Франка д-р Євгенія Пастернак передала його в Україну на збереження до наукових і культурно-освітніх інституцій. Шкода, що в Україні архів-музей Уласа Самчука не був зосереджений і відкритий для показу та роботи над ним в одному місці, а переданий кільком установам.
Сам архів та окремі документи з особистої течки (копія метрики та паспорт громадянина Канади Уласа Данильчука-Самчука) були передані до Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка Національної Академії наук України, книги з бібліотеки письменника (724 одиниці) частина меморіальних речей, а також картини, фото, грамоти – до Музею Уласа Самчука в с. Тилявка Шумського р-ну Тернопільської обл., частину меморіальних речей та книгу “Буря у МУРі” (1947) – до Національного музею літератури України. Серед них – планшет (портупей), ножик інкрустований, годинник наручний, калькулятор, кулькові ручки та олівці, фотонасвітлювач у футлярі, “autoknips” (автоматичний вмикач до фотоапарата), друкарська машинка з англійським шрифтом “Smith corona clipper” з футляром та ключем, окуляри у футлярі, 4 іменних конверти, 3 аркуші і 6 візитівок (М 1351- 1368, всього 26 одиниць збереження). На жаль, немає ніякої інформації, коли письменником придбані ці речі, як довго вони були у його власності тощо. Щодо деяких, як – от планшет та фотоприлади, зрозуміло, що це німецькі і, швидше за все, зберігались у родині письменника з часів війни. Інші речі, ймовірно, належать до часів його перебування в Канаді. Там Улас Самчук значну частину свого життя прожив з дружиною в зручному шестикімнатному власному будиночку. Як згадує пані Світлана Кузьменко, добра приятелька родини Самчуків, коли письменник захворів, подружжя переїхало у квартиру в апартаментному будинку. Незадовго до смерті був ще один переїзд до Дому для старших людей [ 4, с.137-138].
Як уже зазначалось, серед особистих речей письменника є й візитні картки. Одна з них – “Улас Самчук. Торонто”, друга – написана німецькою мовою і засвідчує, що її власник – Улас Самчук, письменник і редактор української газети “Волинь”. Як відомо, у роки війни Улас Самчук був редактором офіційної газети “Волинь”, яка виходила у Рівному, столиці рейхскомісаріату, і яку він використовував для національно-просвітницької роботи. У той час письменник об’їздив значну частину України, зокрема побував у Харкові, Полтаві, Кременчуці, Києві, Львові, а також у Берліні. З-під його пера вийшли сотні статей, репортажів, фейлетонів, що публікувались не тільки в редагованій ним газеті, а й в інших легальних українських часописах. Весною 1942 року за передовицю “Так було і так буде” у газеті “Волинь”, в якій він сміливо наголошував, що без вільної України “не може бути здоровою ціла Європа” [2, с. 20], Улас Самчук на кілька місяців був заарештований. Донедавна публіцистика У.Самчука періоду війни була мало- або й зовсім недоступною; передруки мали купюри. Нещодавно у Рівному побачила світ книга “Документ доби. Публіцистика Уласа Самчука 1941 – 1943 років” (упорядник – історик А. Жив’юк), де вміщено все, написане ним: від статті “Адольф Гітлер” до абсолютно націоналістичних речей – “Нарід і чернь”, “Шевченко”, “Крути”, “Так було і так буде”.
Музей літературного профілю покликаний збирати і дбайливо зберігати все, що розповідає про життєвий і творчий шлях письменника. Тому поряд з меморіальними речами цінність становлять також прижиттєві видання творів Уласа Самчука. Так до нашого фондового зібрання в різний час від громадян Канади та США О.Ромаса, М.Колодки, М.Гайдука та О.Третяк через Національну комісію з питань повернення в Україну культурних цінностей було передано кілька рідкісних книг Уласа Самчука, а саме “Волинь. Роман-хроніка у 3-х частинах. Ч.1. Куди тече та річка” Вид.3. Торонто, 1952 (КА 5205, акт прийому № 55 від 14.05.2004р.), “ОST. Роман у трьох частинах. Т.1 Морозів хутір”, Регенсбург, 1948 (К 14955, акт прийому № 29 від 10.03.1998 р.), “Юність Василя Шеремета”, Мюнхен, 1946 (К 15150, акт прийому № 37 від 16.03. 1999р.), “На твердій землі” (К15131, акт прийому 36 від 1.03.1999р.), книга спогадів “На білому коні”, Мюнхен, 1965 (К 14954, акт прийому № 29 від 10.03. 1998 р.).
Перша з названих книг особливо цінна, адже має автограф Уласа Самчука: “На гарну згадку П. Ситникові”. До музею вона перебувала у Канадсько-українському бібліотечному центрі Канадського товариства приятелів України і має відповідну печатку.
Принагідно хотілось би скласти слова подяки тим, хто впродовж років збирав і дбайливо зберігав, а згодом передав до музею в Україну ці та інші безцінні для нас видання. Ми особливо вдячні пані Ользі Третяк, яка від Союзу Українок у США поповнила музейну колекцію українською дитячою літературою (348 одиниць збереження), виданою по всіх континентах, та Миколі Колодці, голові комітету проекту “Канадсько-Український бібліотечний центр” Канадського товариства приятелів України, який неодноразово бував у нашому музеї, цікавився, які саме книги нам необхідні з тим, щоб розшукати їх за океаном і передати нам. Саме так потрапив до нашої музейної колекції роман-епопея “Волинь” (1952), третє перевидання цього популярного роману, здійснене вже на канадській землі.
Вперше ця Самчукова трилогія з’явилась друком у 1932-1937 роках і принесла заслужене визнання молодому автору, який на той час мав лише 27 років. Не багатьом митцям вдалося замолоду написати таке величезне епічне полотно з життя народу й піднестися на таку висоту майстерності й філософського осмислення змальованих подій. Саме тому цей твір не раз перевидавався за життя автора. Коло тем та ідей, піднятих у трилогії, було близьке багатьом емігрантам.
На жаль, до цього часу науковцям не вдалось розшукати першовидання цього твору та першовидання роману “Марія”. Пошуки цих експонатів тривають, як тривають і пошуки будь-яких матеріалів, пов’язаних з перебуванням Уласа Самчука у Празі, на той час найголовнішому культурному осередку на еміграції. Саме там письменник продовжував освіту після Бреславського університету (Німеччина) в Українському вільному університеті. Згодом у книзі споминів і вражень “На білому коні” він так напише про те значення, яке мало це місто для його життя і становлення як митця: “У житті кожного письменника є час і місце, що творять вісь його буття. У моєму житті таким місцем була Прага і час, у ній прожитий. Тут я визрів як письменник, тут появились основні мої писання, тут формувались мої ілюзії, мої фата-моргани, мої суперечності. Тут пізнав певне коло людей моєї мови, з якими судилося ділити долю і недолю мого життя” [9, с.37]. Це і ліричний О.Олесь, і О.Ольжич “з кам’яною романтикою в археології і віршах, і тихою поезією в революції й політиці”, “упокорений бунтівник” С.Черкасенко і “нестримна” Олена Теліга (з якою У.Самчук на початку війни повернеться на українську землю – фото в експозиції) і багато інших, “що зустрілися на півдорозі, завжди випадково і завжди несподівано, дуже різні за вдачами, дуже не допасовані і завжди контраверсійні” [9, с.39].
Роман У.Самчука “Марія” побачив світ 1934 року. Це художній життєпис простої сільської жінки-трудівниці від народження аж до смерті, історія її родини у складний переломний час війни, революції й пореволюційного буття. В ньому – і ситуації протистояння кровних родичів (як і в романах Ю.Яновського “Вершники” та А.Головка “Мати”) і моторошна картина голоду, і вбивство батьком сина, який бенкетує, коли вмирає від голоду його мати. Глибоко трагедійно звучить кінцівка твору, в якій образ Марії з кожним авторським рядком стає дедалі об’ємніший, художньо уособлюючи саму голодну, розтерзану Україну. Посвята до роману така: “Матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933”. Написаний того ж страшного для всього українського народу 1933 року, він став першим словом правди в українській літературі про той трагічний час і його жертви. І хоча автор не був безпосереднім свідком голодомору, але зміг створити глибоко правдивий твір, по-філософському осмислити в ньому причини трагедії, піднісши образ Марії до рівня символу України. Як писав Юрій Шерех, “роман У.Самчука “Марія” вражає із відстані часу елегантним трагізмом” [12, c.131].
Уривок цього твору з’явився друком на українській землі у часописі “Український засів”, №1, 1942 р. Науковцям нашого музею вдалося розшукати цей та ще кілька примірників цього часопису (№2, 1942, №4, 1943), що виходив у Харкові на тимчасово окупованій фашистськими військами території України. Вони були закуплені музеєм у одного з київських колекціонерів (акт прийому №83 від 3.10.2001р.). Нині ця публікація (К 16164) знаходиться у постійнодіючій експозиції музею.
Неймовірно, але факт. Друзі Уласа Самчука згадують, що одного з повоєнних видань роману “Марія” не мав у власній бібліотеці навіть сам автор. Йдеться про французький переклад, перше видання якого було надруковане невдовзі після другої світової війни у Парижі. Наклад цієї книжки з політичних причин було знищено. Уціліло дуже мало примірників, які пощастило дістати в друкарні деяким українцям, котрі тоді жили в Парижі. Улас Самчук мріяв мати цю книгу в своїй бібліотеці, але так і не зміг її дістати. Як згадує Світлана Кузьменко, власники книги, дуже цінуючи її, не погоджувалися передати автору. Тоді Світланою Кузьменко була зроблена і подарована йому фотокопія. Згодом письменник розмножив її стопримірниковим тиражем у вигляді книжки [4, с.137].
І хоча музей не має цього французького перекладу роману Уласа Самчука, натомість має французьке видання роману І.Багряного “Сад гетсиманський” – “Nonvelles editions latines”, – виданого у Парижі 1961 року (КА 4718). Цей безцінний дар (акт прийому № 4 від 13.02.1995р.) передала до музею донька петлюрівського полковника, учасниця визвольних змагань Галина Вигінна з Чікаго. На першій сторінці чорним чорнилом напис “Дорогому Уласові Олексійовичу Самчуку з привітом. Багряний. 1961”. На перший погляд, напис дещо офіційний. Але це тільки на перший погляд. Зі спогадів про письменника відомо, що більшість друзів називали його саме Уласом Олексійовичем, а колеги-письменники по МУРу навіть Генералом Олексійовичем. У цьому жартівливому прізвиську було стільки ж жарту, скільки й пошани. Бо Улас Самчук, як згадував про нього Юрій Шерех у “Спробах дружніх портретів”, “таки був нашим генералом” [12, с.129]. Без його самовідданої роботи у МУРі, спрямованої на пошуки можливості консолідації всіх національно свідомих сил на еміграції, толерантності й зваженості (ці засади У.Самчук проголосив на організаційному з’їзді МУРу в Ашаффенбурзі 21 грудня 1945 року) цей мистецький рух не зміг би проіснувати три роки.
Серед унікальних експонатів, пов’язаних з періодом повоєнної еміграції, є невелике (8,5 х 5,8) чорнобіле фото (Ф 653), на якому група українських письменників у Німеччині 1946 року. На ньому зображені на повний зріст на тлі невисоких дерев у першому ряду: Григорій Костюк (у сірому костюмі з краваткою), Улас Самчук (у білій сорочці і білих брюках), Олекса Веретенченко (у темному костюмі без краватки), Дмитро Нитченко (у сіром у костюмі з краваткою); у другому ряду: перший невідомий, далі – Леонід Полтава (у сірому костюмі з краваткою), Юрій Шерех (в окулярах, у сірому костюмі-трійці з краваткою). На звороті світлини синьою кульковою ручкою напис “1946”, чорною пастою рукописний напис дочки Дмитра Нитченка Лесі Ткач “В Німеччині. Зліва 1 ряд Костюк, Самчук, Веретенченко, батько, 2 ряд – Л.Полтава, інших не знаю”. Це фото, як зрозуміло вже з напису, потрапило до музей з архіву Дмитра Нитченка з Австралії. Воно було надіслано поштою донькою письменника разом з іншими матеріалами про нього. Від старості фотопапір пожовк, потерся, кути заломились, але це фото є безцінним у колекції музею. Як бачимо, науковці попрацювали з ним і з’ясували, що поряд з Дмитром Нитченком і Леонідом Полтавою – Юрій Шерех. До речі, збільшена фотокопія цієї невідомої світлини, як і меморіальні речі Уласа Самчука (друкарська машинка, окуляри, візитівки, інкрустований ножик та ін.) та періодичні видання 1945-1948 років стали окрасою нової експозиції розділів, присвячених Мистецькому Українському Руху та об’єднанню українських письменників на еміграції “Слову” (Улас Самчук був одним із його засновників та членом редакційної колегії збірника під цією назвою).
Поціновуючи фонд Уласа Самчука у нашому музеї, варто згадати ще кілька важливих експонатів, зокрема часопис “Звено №1, 1947 р. (К 17798, акт прийому 90 від 20.12.2008 року), де був надрукований уривок автобіографічного роману “Юність Василя Шеремета”, який повідав про формування нового покоління української інтелігенції у 20-ті роки, газету “Українські вісті”. Півтижневик політики, економіки, культури й громадського життя від 20.04.1950 р. Новий Ульм (ДР 2144, акт прийому № 103 від13.11.2001), з уривком роману “ОСТ” “Великодньої ночі” та цю ж газету від 22.08.1946 р. (НД 36619, акт прийому 89 від 8.12.2006) зі статтею “ОСТ” – новий роман Уласа Самчука”. У роботі над цим твором (особливо над другою книгою трилогії) йому прислужилися враження від знайомства з життям на Східній Україні, куди він, окрилений думками про відродження державності, вирушив разом з Оленою Телігою після окупації фашистськими військами Львова. Дослідник творчості Уласа Самчука С.Пінчук зазначав, що ніхто, крім У.Самчука, не міг би написати такої книги, бо “ніхто з літераторів, що опинилися в діаспорі, не мав такої, як у нього, біографії”. [7, c. 142]. Нагадаємо основні віхи цієї біографії: Волинь, звідки родом, етнічна Польща, довоєнна Німеччина, де відбулось знайомство з європейськими культурами, Прага з повним курсом гуманітарного факультету Вільного українського університету та контактами з українськими націоналістами (один із чільних авторів “Науково-літературного вісника”), причетність до подій становлення української держави в Закарпатті, громадська й редакторська діяльність в роки війни, знову Німеччина, вже повоєнна, і чотири десятиліття творчої праці за океаном. Складна, суперечлива доля, яка разом з талантом дала можливість претендувати на роль “літописця українського простору”. “Улас Самчук, – як справедливо зазначав Остап Тарнавський, – виправдав себе своєю творчістю, він не порушував вимог, поставлених перед собою…, в цьому сприяли йому не тільки врівноважений і твердий характер, а й талант, що ним обдарувала його українська земля, літературний досвід, здобутий на Заході, послідовна праця й бажання нового, кращого, досконалішого.” [10, с. 340]/

Література

1. Жулинський М. Улас Самчук // Слово і доля. – К.,2002. – С. 490- 500.
2. Дем’янчук О. Улас Самчук міг би бути хорошим політиком // Україна молода. – 2009. – № 46. – С.20.
3. Корибут Ю. Книга про Марію: Замість передмови // Кур’єр Кривбасу. – 2007. – №3-4. – С.213-217.
4. Кузьменко С. Улас Самчук // Сучасність. – 2000. – № 11. – С. 137-138.
5. Літературному музею Уласа Самчука – рік // Музеї України. – 2008. – № 5-6. – С.35.
6. Павлюк І. Улас Самчук і преса Волині, Полісся, Холмщини та Підляшшя 1937-2000 років // Слово і час. – 2005. – № 7. – С. 61-64.
7. Пінчук С. Дві епохи Уласа Самчука // Вітчизна. – 1993. – № 11-12. – С. 141-146.
8. Поліщук Я. Формула ідентичності Уласа Самчука на тлі доби //Слово і час. – 2007. – № 6. – С. 25 – 32.
9. Самчук У. Так, як бачило око і відчувала душа. Зі споминів і вражень 1941 – 1943 . – К., 1998.
10.Самчук У. Юність Василя Шеремета. Роман. – Мюнхен, 1946.
11. Тарнавський О. Улас Самчук – прозаїк // Відоме й позавідоме. – К., 1999.
12. Шерех Юрій. Спроба дружніх портретів //Сучасність. – К., 2000.- №5. С. 126-131.